Що таке поступ: поділ праці

Щоб пізнати внутрішні пружини, якими рухається поступ, візьмімо до порівняння двох людей: лісового дикуна, стрільця чи риболова, та першого-ліпшого чоловіка з нашого великого міста. У дикуна, можна сказати, стільки добра, що на нім: які-такі фалатки на тілі замість одежі, коралі з диких лісових овочів, звірячих зубів або морських слимачків на шиї, (часом іще в вухах, у ніздрях, у губах) і замість оздоби, лук, стріли, спис та деякий ніж замість оружжя – та й годі. Спить він у якій-будь ямині або в шалаші з гілляк та листя, годується тим, що знайде, або заб’є, не дбає про завтра, не цінить ні людського, ні свого життя. Що має, те все він зробив собі сам, і не потребує нічого більше. Втім, що робить, він звичайно не потребує помочі інших, живе собі самопас зі своєю родиною, не оглядаючись ні на кого. Його зв’язок з громадою, державою чи народом майже не існує; щонайбільше rромада чи орда держиться сяк-так при купі, а поза тим для неї не існує ніщо на світі.

А освічений чоловік? У нього, навіть у простого селянина, круг занять і інтересів який же величезний в порівнянні до того дикуна. Цивілізований чоловік живе звичайно в хаті, якої сам не будував, ходить у одежі, якої сам не робив, їсть страву, якої сам не приготовляв і про яку не раз навіть не знає, як і з чого вона приготовляється. Він працює знарядами, яких сам не видумав, ані не змайстрував, користується надбаннями цілих поколінь попередників і не раз далеких від нього людей, завдячує свій добрий або лихий побут праці й відносинам тисяч i соток тисяч інших людей, цілих країв, різних народів світу. Він мусить дбати про завтра, про ближче й дальше будуще своє, своєї рідні, своєї громади, свого краю, своєї держави – тисяч і мільйонів людей, яких він у своїм житті не бачив, не знає й не може всіх знати. Він поносить жертви й тягарі для цілей, яких найчастіше не розуміє, – працює, добивається і громадить для когось невідомого, далекого та непевного.

Головна різниця між диким і цивілізованим чоловіком, різниця, з якої виплили всі інші, се поділ праці. Дикий чоловік робить сам собі все, чого потребує; чого сам не зробить, без того мусить обійтися. Освічений чоловік робить звичайно якусь одну, тісно обмежену роботу, а поза те нічого більше, та за те користується роботою інших. Рільник оброблює поле, але звичайно не будує хати, не кує плуга та воза, не шиє чобіт, не тче сукна й полотна, не малює образів, тощо. На всі ті часткові роботи є окремі майстри-ремісники, які знов своєю чергою не працюють у полі коло хліба, але сидять за своїм одним ремеслом і працею при тім ремеслі в заміну добувають собі все потрібне до прожитку.

Але на тім не кінець. Поступ іде далі, переміняє ремесло на мануфактуру. Ціла купа ремісників з одного ремесла збирається разом вже в обсягу одного й того самого ремесла. В прядильній мануфактурі одні ремісники нічого іншого не роблять, тільки миють вовну, інші чешуть, інші прядуть, інші мотають, звивають у клубки, тощо. У ткальній мануфактурі одні навивають на цівки, другі тчуть, інші приладжують сукно... Ремесло, що вперед було вмілістю одного чоловіка, майстерством, розпадається в мануфактурі на ряд простих, немудрих робіт, для яких уже не треба такого майстра, як у старім ремеслі. Дальший крок робить поступ – і на світ являється фабрика! Фабрика, се та ж мануфактура, тобто згромадження більшого числа людей для роблення спільними, а властиво поділеними силами одної роботи. Різниця між ними лише та, що тамті роздріблені роботи робилися людськими руками (звідси й назва з латинсьних слів мануфантура, те саме, що – рукоділля), а тут являється нова сила – машина.

Чоловік зумів покорити собі сили природи, заставив воду, вітер, далі пару сповняти певну працю, обертати колесо, посувати або двигати тягарі. Він зумів у різних галузях повигадувати машини, що порушувані чи то силою рун, чи силою природи, виконують певні роботи, подібні до роботи людських рук, – обертають млиновий камінь, крутять веретено, ріжуть, пилують, точать, гиблюють, валкують. Приходить така машина до мануфактури й відразу займає місце головного робітника: вона залізна чи сталева, чи кам’яна, без живого м’яса, не знає голоду ані втоми, не помиляється, робить рівно, правильно, гладко і швидко. Коли пряха пряде нараз одну нитку, машина може їх прясти нараз десять тисяч і кожна буде така тонка, рівна та гладка, якої не витягнуть ніякі людські пальці. Коли коваль може на хвилину 10 раз ударити клевцем, що важить 50 фунтів, то машина б’є 60 раз на мінуту клевцем, що важить 10000 сотнарів. Коли робочі знаряди ремісника звичайно малі, роблені "до руки", то машина не має міри: вона може володіти такими знарядами, яких рух наповняє чоловіка жахом, мов скажене втілення якоїсь несамовитої, велетенської сили, але, з другого боку, вона може послугуватися такими дрібними, тонкими та делікатними знарядами, що не видержали би дотику людської руки. Машина робиться в фабриці панею, а чоловік, давній ремісник чи челядник, її слугою: він повинен доглядати, підмазувати, чистити її, годувати її рухову силу та пильнувати її руху, а про решту вона вже дбає сама.

А се лиш один бік тої великої поступової сили, що називається поділом праці. Подивимося, що робиться в неї з другого боку. Поділ праці в громаді, в суспільності, доводить до поділу суспільності на верстви. Се легко зрозуміти. Первісно один чоловік робив собі стріли, вбивав звіра або ворога, кресав огонь, здирав і сушив шкіру, – значить робив усе, що потрібне для життя. При поділі праці се перемінилося: одні почали вироблювати оружжя, яким самі не воювали, другі воювали та полювали, але оружжя самі не робили, інші приладжували одежу, ще інші варили та пекли страви, дбали про дітей та про лад у хаті. Так виробилися звільна окремі верстви вояків, ремісників, рільників; деякі роботи, особливо домашні, скинено виключно на жінок. Чим далі поступав поділ праці, розвивалися відносини в громаді й державі, тим далі йшов поділ на верстви. Первісний чоловік, коли почував страх або вдячність супроти свого божества, то сам обертався до нього з молитвою, чи як знав.

Та помалу витворюється ціла верства людей, що беруть на себе посередництво між чоловіком і богом – се були жерці, віщуни, лікарі, звіздари. У Вавілоні й Єгипті вони творять окремі товариства вже на много тисяч літ перед Христовим Різдвом, живуть при храмах, пишуть книги, займаються наукою, торгівлею, держать школи і мають великий вплив на цілу державу. Се був стан духовний. Обік нього з незатямних початків витворюється стан воєнний, із якого з часом виходить шляхта, пани, що володіють землею и завойованими людьми, а далі урядники, люди, що всі свої сили віддають на услугу державі, збирають податки, судять та карають інших людей, завідують державними добрами. В кожній такій верстві поділ праці знов доводить до дальших розділів, розмежованих між собою найрізнішими ступнями, але в головному маємо один великий розлом: на людей, що працюють над добуванням достатку з природи (рільники, ремісники, рудокопи), і на людей, що живуть з праці тамтих, а самі займаються іншими, не раз для суспільності так само потрібними, але не раз шкідливими роботами (вояки, жерці, урядники, купці та торговці).

Машина і тут вносить значну зміну. Ми вже бачили, як вона витискає від праці ремісника, майстра, а потребує собі лише чоловіка, який би обслугував її. Але вона робить се не лиш в фабриці. Залізниці позбавили хліба й заробітку тисячі фірманів та візників; паровий плуг, заведений американцями, доводить до руїни наших рільників, бо там при помочі машин можна мати пшеницю ліпшу і вдвоє дешевшу від нашої, а через те ціна пшениці у нас упадає і рільництво не оплачується. Винахід пороху та карабінів перемінив цілу штуку воювання. Щезли давні рицарі, закуті в залізо на таких же закутих конях, воювання зробилося не рицарством, але штукою, обрахуванням, справою ліпшої зброї, більшої маси війська. Старий поділ суспільності на войовничу й невойовничу верству показався непотрібним; постали новочасні армії, де вся людність ставить своїх найпригідніших синів у ряди. Як бачимо, тут машина – карабін, гармата, бомба і інші приряди воєнні – довела до знищення старого поділу праці. Щезла окрема воєнна верства, цілий народ покликано до оружжя. Та й тут нові винаходи раз у раз витворюють нові поділи. Стародавні війська мали хіба дві часті – піхоту й кінноту, а кожний вояк мав при собі всяке оружжя: і лук зі стрілами, і спис, і меч. А тепер! І піхота різних родів оружжя, і кіннота, і артилерія, і інженери, і сапери, і фурвези і бог знає ще які є відділи поштової, санітарної, морської служби. А скільки різнорідної старшини, а над тою старшиною ще старшини, і кожний ступінь має собі приділену якусь одну роботу, має її пильнувати, а до іншої не втручатися. То називається організація; із соток тисяч або мільйона людей робиться таким способом немов одно тіло, що на приказ, даний одним чоловіком – верховним зверхником того тіла, – порушується, йде, виконує таку працю, якої йому одному захочеться.

Але ся переміна в поділі людської праці на однім полі викликала величезні переміни на інших полях. Давніше військова служба була привілеєм немногих вибраних людей, які зате мали власть і гонори в державі. Таких людей було небагато і рицарські війська були нечисленні. Не раз в старих літописах читаємо про страшні битви, де з одного й другого боку билося по чотири до п’ять тисяч люда; а де літописці зо страхом говорять, що в тій а тій битві згибло десять, двадцять або й сто тисяч народу, там, звичайно, при ближчім огляді те велике число показується вдвоє, вп’ятеро, або й удеся-теро перебреханим. Старі армії були як на наші поняття дуже маленькі; війни коштували не дopoгo і були часті. Прийшла огняна машина і змінила се до основи. Супроти кульки карабінової найхоробріший рицар-силач чи заячосердий харлак однакові; новочасні армії не потребують смільчаків та силачів, лише "гарматного м’яса", але того м’яса мусить бути багато. Армії робляться численні – сто тисяч, п’ятсот тисяч, мільйон – одна держава преться проти другої, аби не дати себе випередити. У новіших арміях найважніша річ оружжя, котре найліпше б’є, найлегше до переношення, найтривкіше в уживанні, і тут також ідуть ненастанні перегони між державами.

Раз у paз нові винайдення, уліпшення: тут бронзова сталь, тут карабіни-репетієри, тут механічні гавбиці, тут бездимний порох і так далі без кінця. А кожний такий винахід збільшує надію побіди для того, хто визискає його. Але ж такі армії – страшенно коштовні. Аби їх удержати, аби могли слідити за новими уліпшеннями, треба страшенних грошей, про які давнім державам ані не снилося. А що ж говорити про війну, де пропадають сотки тисяч людей, купи воєнного матеріалу, руйнуються міста й села. Для того тепер війни рідкі, а щоб удержати такі армії, мусила перемінитися ціла суспільність, треба було знести панщину, скасувати необмежену монархію, завести конституцію, новий спосіб оподаткування, позаводити фа-брики, залізниці, цла і так далі. Тисячні нові роди і поділи праці, цілковите перебудування людської сус-пільності, доконане протягом пару сот літ.

 

© Іван ФРАНКО