Традиціоналізм, консерватизм і скрайній футуризм

Ані скрайній реакційний консерватизм, що хоче життя нагинати до старих пережитих форм і поглядів, ані скрайній футуризм, що хоче штучно все зачати від нового, не відповідають природі суспільного розвитку. Суспільне життя розвивається між розвоєвою тяглістю традиційних надбань і новою творчістю, змаганнями і поривами до нового, кращого життя. Реакційний консерватизм є за пасивним наслідуванням старих пережитих форм, за самим яловим травленням, без творчого розвитку, що кінчиться повним застоєм і упадком, як приклад: Китайщина, Індія, пережиті форми феодалізму перед французькою революцією і так далі...
Знову ж, радикальний футуризм хоче зовсім зірвати з дотеперішнім розвитком і зачати штучну будову нового від себе, як хоче цього соціалізм чи комунізм, не лише не відповідають правді суспільного розвитку, але будують розумові повітряні замки утопій і доктрин, відірваних від життя. Як наше життя не зачинається й не кінчається на нас, так і суспільне життя, це наростання надбань тисячоліть і ріст нової творчості. Цілковите зірвання з минулим, це штучна будова з самого піску й каміння без фундаменту. Приміром на написання й видрукування книжки зложилися духова творчість автора та праця й надбання цілого ряду поколінь: на її зміст і багатство думки, на її письмо й друк. Що ж казати про ціле суспільне життя. Що іншого, коли стараємося усунути й викорінити шкідливі впливи минулого, шкідливі навики, схильності й перестарілі звичаї, пересуди, вірування, закостенілі форми, тощо.
Розвоєва тяглість і інтегральність суспільного життя полягає на синтезі здорових, вартісних і посилюючих життя надбань минулого й змагань за нове майбутнє... Навіть большевизм, що хоче ніби зірвати з минулим, нав'язує до російських великодержавних традицій приміром Петра І-го. В Україні брак тієї інтегрально-розвоєвої тяглості й єдності суспільного життя. До цього спричинилися довголітнє поневолення й довголітня боротьба з ворожими силами. З одної сторони маємо сипкість і розпорошеність суспільного життя, з другої стихійність і вибуховість життєвих енергій і емоцій. Позитивною стороною є природність, здоров'я й сила психо-життєвих і моральних первнів та брак закостенілих форм старих народів. Ми є нацією, повною дрімучих, утаєних, життєво-духових, неспожитих енергій і сил, що дає український націоналізм, який лучить здорові первні великого минулого і змагання за нове майбутнє. Ані закостеніла китайщина, ані мексиканізація не дають творчого суспільно-історичного розвитку й сили.
Правильний розвій суспільного життя залежить від багатства, внутрішньо-духової активності й творчості (культура, релігія, мистецтво, світогляд, мораль, ідеотворчість) і зовнішньої чинності у витворах цивілізації, техніки, організації, політичної активності, військовості, господарства. Ріст у глиб і ширину. Надмірне зосередження у внутрішньому духовно-інтелектуальному чи чуттєвому світі (інтраверзія) доводить до вияловіння й ослаблення чинностей волі, енергії чину, до занику історично-творчих сил, як приміром пасивний буддизм в Індіях, факірство, гандизм з філософією нірвани довели до застою суспільно-історичне життя на всіх ділянках. Часи етнографічного культурництва зіпхали Україну з історичної арени. А часи упадку Греції були часами діогенівства в бочці. Надмірна зовнішня експансивність (екстраверзія) без глибокої духово-моральної концентрації й культурної підбудови, хоч приносила хвилево успіхи, одначе дуже скоро переріст зовнішнього біологічного й технічно-матеріального життя доводив до розпорошення й пливкості, бо брак було глибокого духово-культурного коріння, як приміром завоювання монголів, гунів, що опиралися тільки на фізичному насильстві без культурно-цивілізаційної творчості, або прим. московський большевизм. Взагалі в Росії панують під цим оглядом згадані скрайності, з одної сторони пасивне роздумування над "змислом жизні" й "непротівлєніє злу", а з другої сторони дикі вибухи стихій, шал пристрасті та прив'язання до зовнішніх форм, пр. діявольство й шалені вибухи людей "Бєсів" і Карамазівщини.
В Україні ж розвиток духовно-культурного життя (приміром Могилянська Академія) без політично-мілітарного опертя допроваджував до засклеплювання в собі й до опортунізації, знову ж самі мілітарні чини початкових козацьких повстань і Запоріжжя без культурно-політичної підбудови і державницьких планів не приносили тривалого державного успіху, щойно зіспоєння цих двох процесів духово-культурного і мілітарно-політичного за часів Хмельницького причинилося до збудування Української Держави. Подібно в добі етнографічного культурництва й літературного відродження без розвитку політично-державних і мілітарних сил і змагань, життя та значення України зійшло до рівня "Прекрасної Малоросії". Щойно визвольні змагання випровадили Україну на широкий шлях історії й державного будівництва. До подібного рівня племінного етнографізму тим разом "совєтської малоросії" і до вузького колоніального економізму хочуть кинути Україну большевики. Україні треба крім духовної концентрації й формування монолітної духовності національної спільноти, як найбільшого розвитку життєво-активних, зовнішньо-чинних первнів, треба політичної активності, військовості, господарської підприємливості, цивілізаційної творчості й технічної виробленості.
Творцями історії й володарями світа є ті народи, що мають розвинені обі сторони життя, як приміром колись Рим, а тепер Англія, Франція, Німеччина, Італія. Що більше, така Московія, що нижче стоїть від України під оглядом багатства внутрішньо-духового життя, панує над Україною. Колись Німці були народом  "філософів та поетів". Тому випередили їх у боротьбі за силу й владу над світом англійці та французи. З одної сторони треба мати великих учених, митців, поетів, творців, відкривців і винахідників і пророків, як Павло, Лютер, Кант, Ньютон, Гете, Шекспір, Фіхте, Едісон, Марконі, а з другої сторони великих володарів, державних мужів, полководців, економістів, техніків, як Фрідріх Великий, Наполеон, Бісмарк, Мольтке, Гінденбурґ, Форд... Шукання правди й чин, ідеї-мети й сила, боротьба й творчість, хрест і меч, апостольство й володарство були рушійними чинниками суспільно-історичного розвитку!
 
© Дмитро МИРОН-"ОРЛИК" // "Ідея і Чин України" C. 85-88, Краків, 1940 р.