Кровна спільнота

Ще недавно і в підручниках, і в практиці війни узнавали європейські народи противника за рівного собі й вартого пошани. У спогадах з XVIII ст. (кс. Кітовича) найдемо, що українські козаки (а також гайдамаки), атакуючи противника, перед самою атакою салютували йому. Ба, ще перед Наполеоном при зустрічі військових відділів начальники просили противника, щоб він стріляв перший, бо того вимагав добрий тон тодішньої війни. Дещо з того настрою було і в національних війнах XIX ст., у поведінці маршалів Блюхера чи Мюрата. Але ця традиція взаємопошани на землях Европи все більше маліла, переходила на плиткі "ввічливості". Велика війна цілком їх знищила...

У сучасних військових школах не тільки перестали викладати про пошану до самого противника, а навіть до його шпиталів і церков. По практиці у роках 1914-1918, а в нас і у pоках 1917-1923 нікого не здивує теорія генерала Людендорфа з його "цілковитою війною", "озброєним народом" і "війною аж до винищення". Це лишень підсумки минулого і докладні напрямні для будуччини. Взаємопошана, європейська спільнота тепер не в'яже. Нема загальновизнаних підстав, що на них вона полягала: християнський неофітизм, лицарські звичаї, врешті гуманізм XIX ст., коли й існують, то лишень для власного блоку.

З другого боку дивлячись, – як же виросло значення спільноти всередині кожного з великих європейських блоків. 12 травня 1937 p. ми були присутні при велетенській урочистості коронації англійського короля. Це були мільйони англосаксонців у делірії, в маячінні. Цей їхній лоялізм до короля викликав здивування в чужинців. "Що то є англійська королівськість?" – питається Кудріє де Шасень, французький дослідник психології англійців, і дає відповідь: "Бути лояльним супроти короля  це бути вірним у всіх обставинах, бо ж він є живе втілення всіх законів і закону найвищого – свободи громадянина. Всі знаємо внутрішню, глибоку пошану, що її має кожний англієць до закону". Це характерна риса германських рас, бджіл, мурах і термітів. Чому? Таємниця!..

У дійсности англієць себе самого подивляє в дзеркалі королівськости, і йому служить, і шанує... Може, в цім почуванні, що його він сам докладно не окреслює, хоч йому підлягає зі спадщинного відгуку, може, в нім головну ролю грають не пошана, не любов чи сентимент, а лишень інстинкт заховання себе самого, свого збірного організму, своєї раси". Бо у британському спільному світі, що в тисячолітті склався шляхом незліченних компромісів і єднає дуже неоднорідні елементи, потрібен живий символ, знак самооборонних традицій блоку. Королівськість – це завершення органічної ієрархічної спільноти, єдиної досі в історії британського "спільного світу".

В італійському і німецькому блоках, більш однорідних і примітивних, важнішим є поняття кровної спільноти. Війна й жилові почування під час переворотів очистили й устійнили тип німця чи італійця. Ритм "маршової колони" і небувале піднесення власних моральних святощів відділяють їх від решти світу. Для них є дорогий лише той, що має всі дані органічно відчувати й виконувати накази того ритму. Тому нема нічого дивного, що найважнішим завданням блоку є збереження кожної кровної одиниці, незалежно від її переконання. Нема недовір'я до неї: органічний ритм сучасної германськости чи римськости буде завжди глибшим від мислених, партійних спекуляцій німця чи італійця XIX ст. Коли недавно німця Штіклінґа засудили в Москві на смерть, Берлін гостро запротестував і домігся визволення смертника. Берлінський "Der Angriff" просто пояснює це: "Штіклінґ є марксист, та це не здержує наш уряд пригадати всіма способами та про цього члена нашого народу. Націонал-соціалістична держава бачить в Штіклінґові не старого комуніста, а лише члена нашої кровної спільноти. Та й для ГПУ вистачило, що в його жилах пливе німецька кров".

Навіть у третьому, суходоловому блоку, у Совітах, заговорили в останніх часах про вартість кровної спільноти-москвинів і про обережне відношення до тої крови в будівництві. В "Соціялістіческом Зємлєдєлії" з 12 квітня 1937 р. знайдемо бідкання над дотеперішнім самовинищуванням москвинів і заввагу, що "раса (москвинів) стає щораз бідніша на активні первні". А тому усі три суходолові блоки на терені Европи характеризує моральна і взагалі духовна виключність та власний окремий енергетичний ритм. Є там і дуже визначний інстинкт самозбереження, що виявляється в великій вірі у свою кровну спільноту, безжалісну до інших, чужих. Це останнє є в Берліні й Римі, але не в Москві, завважмо це.

 

© Юрій ЛИПА