Прагнення українського народу — найвищий дороговказ для українського націоналізму

Український націоналізм уважає, що основною силою, за допомогою якої він здобуде УССД, є український народ, народні українські маси. Щоб зрозуміти цю справу, ми спитаємо: чи могло б бути інакше? Чи український націоналізм міг би розраховувати в своїй боротьбі на щось інше, ніж український народ? — Так, могло б бути інакше...
Український націоналізм міг би піти за прикладом деяких інших сучасних національно-визвольних рухів, які основною силою, що на неї вони розраховують у своїй боротьбі, вважають допомогу других держав, отже, силу своїх можливих союзників. На допомогу чужих країн, на допомогу Англії, Франції, США розраховують, наприклад, польські незалежницькі організації. Український націоналізм за прикладом деяких політичних рухів міг би розраховувати також; лише на якісь окремі суспільні кляси чи групи українського народу (наприклад, на інтелігенцію чи взагалі лише на місто). Так було у випадку польських визвольних рухів у XIX ст. Польські повстання у 1830 і 1863 рр. спиралися лише на польську шляхту. Польські селяни і міщанство не брали в цих повстаннях майже жадної участи.
Деякі протибольшєвицькі партії в Польщі, Румунії, Болгарії в основному спираються лише на інтелігенцію. Спілка Визволення України опиралася головно на інтеліґенцію, інтеліґентську молодь. У випадку українського націоналістичного руxу є інакше. Український націоналістичний рух основнею силою, за допомогою якої він побудує Українську Самостійну Державу вважає весь український народ, найширші українські народні маси. Ставлячи на український народ як основну силу національно-визвольної боротьби, український націоналізм виходить із таких заложень:
1. Справді самостійну державу український народ може побудувати лише власними силами. Всі народи, які допомагають другим народам у їхній боротьбі, кажуть собі за це здорово платити. Жадний народ дотепер не помагав другому народові і з самих лише приятельських симпатій до нього. Зокрема дорого приходилося платити за “допомогу” других держав поневоленим народам, якщо вони з такої допомоги користали в період своєї визвольної боротьби. Така “допомога” завжди допроваджувала поневолений народ до повного узалежнення від свого протектора (Болгарію і Сербію від Росії, Грецію від Англії).
2. Держава для українського народу не є якимось абсолютом, не є вартістю самою в собі. Вона є основною метою боротьби українського націоналізму, остільки, оскільки вона є першою і необхідною передумовою відродження українського народу, першою і необхідною передумовою повного всебічного розвитку всіх творчих сил українського народу. Найвищим абсолютом для українського націоналізму є український народ. Його добро, його сила. Тому то, як ми про це вже говорили, український націоналізм навіть у період визвольної боротьби присвячує стільки уваги справі духового відродження українського народу. Якщо, як це показує досвід, духовість народу найкраще і найскорше відроджується у вогні безпосередньої протиокупантської боротьби, то для руху, який має своєю метою саме духове відродження народу, логічний висновок такий: включувати в безпосередню боротьбу за національне визволення найширші маси народу для того, щоб відродити їхні духово-моральні національні вартості. Це український націоналізм і робить.
3. Розрахування українського націоналізму на народ, як на основну силу боротьби за Самостійну Україну, дає ґарантію того, що український народ, здобувши свою самостійну державу власними силами, власними силами втримає її і в майбутньому. Історія знає випадки, коли то народ, опинившись у власній державі в наслідку чужої допомоги, не зумів цієї держави втримати. Так до деякої міри обстояла справа із польською державою з-перед 1939р. Історична Польща впала в наслідку занепаду керівної верстви польського народу — польської шляхти. В період бездержавного існування польська шляхта в основному не піднеслася з занепаду (вона й не могла піднестися, тому що була тією суспільною клясою, яка в усьому світі заникала). У відновленій за допомогою головно чужої сили польській державі вона захопила, одначе, командні становища. Це й було в значній мірі причиною занепаду передвересневої Польщі. Якщо зрозумілим може бути те, що Польща, залишена сама собі, не могла встоятися проти такої мілітарної сили, якою була гітлерівська Німеччина, то цілком незрозумілим є те, як така держава, як Польща, могла перестати фактично існувати після перших 3-4 днів польсько-німецької війни. Це явище можна пояснити лише неспроможністю польських правлячих кіл, які цілковито були пересякнуті шляхетчиною, зорганізувати модерну державу. Цим колам удалося здобути державу без більшого зусилля, тому то вони й не були спроможні на більше зусилля, щоб цю державу скріпити, зміцнити. Коли український народ здобуде свою державу власним зусиллям, він її зуміє власним зусиллям і втримати.
4. Українському народові на чужу допомогу розраховувати небезпечно. Ставити в нашій визвольній боротьбі на допомогу чужих сил, значить, ставити по суті на невідому силу, на невідому величину. Чужа держава допомагає поневоленому народові лише тоді, коли це їй вигідно. Вона часто погоджується з державою-поневолювачем коштом саме поневоленого народу. Допомога чужої держави визвольній боротьбі поневоленого народу завжди залежить від загальної політичної обстановки в світі. А на цю обстановку поневолений народ в основному впливу не має. Отже, розраховувати на щось, на що не можна мати жадного впливу, — річ безглузда й небезпечна. Єдиною силою, на яку український націоналізм може розраховувати цілком певно, є зорганізований і підготовлений український народ. Цю силу завжди можна точно визначити, вона ніколи не підведе, на ній ніколи не можна помилитися і через те, опираючись на народ, ніколи не можна програти.
5. Українське питання ще лише недавно вийшло на арену міжнароднього життя у світі. Український народ із своєю національно-визвольною боротьбою світові ще мало знаний. Світ цікавиться звичайно тими політичними рухами, які являють собою певну силу. Зацікавлення українською проблемою буде в світі зростати в міру того, як буде рости сила українського національно-визвольного руху, як буде міцнішати українська національно-визвольна боротьба. Отже, розраховуючи на народ, організуючи масову боротьбу в Україні, український націоналізм не лише створює найпевніші гарантії справжньої самостійности майбутньої Української Держави, не лише створює гарантії того, що український народ зуміє втримати свою самостійну державу у майбутньому, а створює передпосилки для зацікавлення світу українською проблемою і проблему вигідної допомоги українському народові з боку держав-ворогів СССР ставить на реальний ґрунт.
6. 40-мільйонний народ досить великий, щоб своїми власними силами успішно вести боротьбу зо своїми гнобителями за своє визволення. Український націоналістичний рух змагає до збільшення сил українського народу шляхом співпраці з визвольними рухами всіх інших народів, поневолених або загрожених большевицьким імперіялізмом.
Те, що український націоналізм розраховує на найширші народні маси як на ту основну силу, за допомогою якої Україна стане самостійною, підтверджується всією дотеперішньою діяльністю ОУН. В ОУН борються десятки тисяч українських селян, робітників і інтелігентів. ОУН завжди працювала і працює серед усіх суспільних кляс українського народу. В силу того факту, що сьогодні більшість українського народу становить селянство, сьогодні за свою основну базу на головному терені своїх дій ОУН має село. Опертя українського націоналізму на широкі народні маси дає йому надзвичайну силу і живучість. Вже сьогодні видно, що якщо ворогам не вдається знищити українського націоналістичного руху, то це треба завдячувати лише тій обставині, що український націоналізм запустив свої коріння в найширші маси, тій обставині, що він сидить у гущі народу.
Щоб знищити український націоналізм сьогодні, треба було б знищити ввесь український народ. А це далеко не те, що знищити лише якусь суспільну групу, наприклад. Це приходиться важко навіть НКВД. НКВД могло легко знищити СВУ, який опирався лише на інтелігенцію; зліквідувавши кілька осередків у містах, НКВД вже мало зліквідовану всю організацію. З ОУН, яка сидить і діє серед якнайширших народніх мас, для НКВД далеко важче дати собі раду. Дотеперішній досвід боротьби ОУН, дотеперішні успіхи українського націоналістичного руху доказують, що розрахування українського націоналізму на народ — не лише єдиноможлива в українських умовах, є й єдиноправильна стратегічна концепція визвольної боротьби.
Розраховуючи на народ як на основну силу боротьби за Самостійну Україну, діючи серед найширших народніх мас, маючи в своїх лавах представників усіх прошарків українського суспільства, український націоналізм має змогу висловлювати й дійсно висловлює найглибші прагнення якнайширших українських народніх мас. Прагнення українського народу є для українського націоналізму найвищим дороговказом у всій його діяльності. Український націоналізм точно зформулював і найповніше висловив ці прагнення у своїй ідеології, у своїй програмі.
В наслідку цього він сьогодні й тішиться якнайбільшою популярністю й симпатією найширших українських мас і може цілковито розраховувати на їх підтримку.Розраховування на народ, як на основну силу, за допомогою якої ОУН виборе Україні самостійність, якнайвірніше і якнайповніше висловлювання прагнень найширших мас українського народу, — четвертий елемент революційності українського націоналізму.
 
© Петро ФЕДУН-"ПОЛТАВА" // "Елементи революційности українського націоналізму" С. 16-20, Львів, 1946 р.