Революційність елементів традиції

«Назад до традицій, назад до первісної Євангелії!», — це революційні гасла нашої епохи, хоч і як суперечними можуть здаватися поняття революції й традиції! В уярмленої нації поворот до традиції є завжди революційною категорією, джерелом її сили. Навіть Алєксандр Солженіцин пробує шукати саме там порятунку для Росії, наслідуючи в якійсь мірі Ніколая Бердяєва...
Традиції бо охоплюють не лише духові вартості тисячоліть, але й суспільні та правні інститути, стиль і спосіб життя нації. Хоч генеральну стратегію визвольної боротьби можна нині окреслити обороною нації, — то в ідейно-світоглядовій, культурно-етичній площині, національно-політичному цілеспрямуванні не можна заперечити офензивного характеру боротьби (ідеї ж мита не платять). Наступ в обороні — це формула на нинішній період визвольно-революційної боротьби нації на всіх ділянках.
Процес революційно-політичного ставання не має творчого завершення, якщо не кінчиться перебранням влади нації, що в боротьбі. Революційні процеси у всіх ділянках життя мусять скупчуватися в одному зенітному пункті — досягненні влади нації. А досягнення влади нації немає без політичної командної організації, яка скеровує під один зна-менник процеси боротьби й організує націю до остаточного вирішного збройного зриву. Революційно-визвольна організація підпільного характеру — ОУН — зі своїми відомими героями, унаявлені в повстаннях, у концтаборах борці-провідники, керівники масових страйків та збройних зударів з ворогом, а теж нескорені духові лідери-творці, — всі разом становлять альтернативу української влади — це нині унаявлена й оновлена категорія революційного ставання нації.
За владу, волю й землю, — а не за саму "землю й волю" — йде нині змаг нації, зумовлений не лише ситуацією в імперії, але й світовим розпадом імперій і закономірним впливом його на визріваючі з власнопідметних коренів революційні процеси в Україні. Незнищенність революційно-визвольної організації — є дійсною, при наголосі на її складники: а) спільність ідеї; б) спільність напрямних дії, які шляхом опису акцій і актів модерними методами комунікації стають відомими для наслідування і всенародньої мобілізації; і в) технічні контакти, але на вищому технологічному поземі. Ідейно-політична й програмово-дійова концентрація за поміччю модернізованих засобів технології при випробуваній досвідом організаційно-технічній деконцентрації — це незнищенний напрямок організуючої й мобілізуючої дії підпільної організації, яка стосуе різногранні унаявнювані й висувані нею форми дії.
В основному всі організовані революційні процеси збігаються в провідній організації, без якої немає визволення. Революційні кадри, революціонізація народу, революційний зрив, люди, ідеї, шляхи — у всенародньому маштабі в різних ділянках життя й творчости, а не виключно в збройному чи ідеологічному аспектах — ці три складники революційного процесу сплітаються в органічну одність, що її основною цілеспрямованістю є протиставлення цілости національного організму — ворожому, за здійснювання чи намагання здійснити в боротьбі своїх уявлень різних царин життя, хай лише в частковому розмірі.
Здобуте в боротьбі — відскочня до дальшого змагу. На барикадах не гинуть за 8-годинний день праці, але за візію соціальної справедливости, для якої щоденне гасло при існуванні великої, всеобіймаючої ідеї — лише фрагмент для старту в боротьбі за цілісне. Замість вростання в чужий культурний, суспільний і державно-політичний організм, — протиставлення йому української національної якости, змагання за самостановлення її у різнорідних виявах життя й творчости.
 
© Ярослав СТЕЦЬКО