Війна і ми

Під сучасну пору нереально враховувати зброй­ний конфлікт між надпотугами, якщо не трапиться щось надзвичайного, як casus belli (тобто причина війни — наприклад, — нова Куба, окупація чи опанування країн продуцентів нафти москалями тощо). Існує найменше реальних даних на збройний зудар США — Китай. Зате більше площин для зудару — між США і СССР. Війна СССР проти Китаю тепер та­кож нереальна. Недавно у комплекс надпотуг вклю­чився петродоляр, тобто держави, які видобувають нафту. Вони пляново загрожують промисловості північних країн вільного світу, закуповуючи акції різних заводів і фабрик. Країни петродоляра опини­лися під впливами Москви, бо в конфлікті арабів з Ізраїлем Москва підтримує арабів, а за Ізраїлем стоїть США.

За умов ведення клясичної війни мор­ська піхота або бомбовики США приборкали б петро­доляр, але в умовах термоядерного озброєння над­ потуг (СССР-США) при ситуації пату, США — без­ сильні. Не хочуть ризикувати зударом з СССР. Амальрик передрікає війну 1984 р. з Китаєм (що не дуже реальне), але є певне, що цієї війни СССР не перетривав би. Брежнєв згадував, що «скріплюється процес, який є нічим іншим, як матеріяльною підготовкою світової війни». А маршал В.П. Соколовський у своїй "Воєнній стратегії" 1970 р. пише: «У третій стадії імперіялістичного розкладу може бути між двома таборами тільки велика, сві­тового розміру коаліційна війна». «Натомість кон­куруючі капіталістичні держави провадять між со­бою льокальні війни за сирівці або задля оборони їхніх колоній. До цієї стратегічної категорії обме­жених воєн належать національно-визвольні і гро­мадянські війни, яким у конечності дає збройну до­ помогу СССР...».

Кремлівські стратеги пишуть про неуникненну "провоковану Заходом нуклеарну ракетну війну"... Коли в пропаганді найгостріше завогнення існує між СССР і Китаєм, з одночасовим підкреслюван­ням наближування і співпраці між СССР і США, то в дійсності є навпаки. Якраз Китай може спокійно спати, бо головні збройні сили Москва зосередила проти Європи та США. Так-бо 90% совєтського потенціалу середнього розміру ракет націлені на Західню Єв­ропу. Треба взяти до уваги, що Китай має свою окрему стратегію оборони, достосовану до власних умов. Він посідає армію на 2,5 млн вояків. У порів­нянні з загальною кількістю населення (біля 800 млн.) це небагато, бо ледве 0,3%, коли в євро­пейських державах цей відсоток виносить 0,7 до 1,1, а в СССР аж 1,3%.

Ставка керівництва Китаю звернена не на якість зброї, включно з атомовою, — а за його тверджен­ням — на якість "воюючих народній мас", які "про­вадять народню війну". Китай сконструював само­стійно 1967 р. водневу бомбу, 1970 р. випустив влас­ного сателіта у всесвітні простори, має далекосяж­ні ракети, але все ж таки під військовим поглядом він конвенційна континентальна потуга, — хоч її боєздатніть обмежена. Крім так званої народної армії існує міліція з 30 млн. членів — тобто — за прогнозою Пекіну — «океан народньої війни, що в ньому у випадку інвазії має ворог втопитися». Ця міліція не може бути наступальною на чужій тери­торії. Натомість вона має для загарбника оборонне значення. Для загарбника вона створює багато проб­лем, які внеможливлюють контролю окупованої те­риторії ще до створення його сателітного уряду, складеного з китайців на китайській землі. Проти­ ставитися модерній армії може Китай передусім партизанською тактикою. Звідси 1973 р. розпочалося: "копання глибоких тунелів, зберігання запасів зер­на" тощо у пляні партизанської стратегії. Москва мусіла б найперше проломити три оборонні обручі: атомовий запірний вогонь, великий ланцюг бойових дивізій, перстень розбудованих наче у твердині сіл, в яких стоїть міліція вишколена у партизанській війні.

Господарська і оборонна структура Китаю — децентралізована, отже обмеженою "хірургічною" операцією Москва не в силі добитись перемоги. Чи має вона йти на "столітню" війну? Ледве! Чи на то­ тальний атомовий великий напад? Але і це ні з різних причин, — як згадано, між іншим, — 90% атомової зброї скеровано на Захід. Єдина реальна ставка, про яку від років говоримо, це ставка на гро­мадянську війну в Китаї і на поневолені там наро­ди (монголів, туркестанців, манджурців, тибетанців), але така стратегія незручна для Москви, бо вона сама поневолює монголів, туркестанців, тощо. Отже залишилася б в репертуарі воєнних агресивних заходів Москви ставка на нового Лін Піао і Лію Шао-чі. Це означає чекати. Але чи прийде така на­года? Чи буде навпаки, тобто, що національні протиросійські сили зростатимуть і вони усунуть ко­мунізм та скріплять загальний протиросійський фронт?! У кожному разі позиції російської імперії не такі вже міцні. Вона є в ситуації окруженої сили. Її екс­пансивність і захоплювання усе нових країн, чи мо­стових причілків, роздуває її силу, видовжує фрон­ти, і тим самим послаблює її. Що більше проковтує колос, то більше глиняними стають його ноги. Тре­ба припускати, що окупування арабських нафто­ вих піль було б casus belli для США так, як була Куба.

У випадку окупації Москвою нафтових країн, За­хідна Європа стала б у сателітній залежності від Москви. Це дуже послабило б США. За таких умов для США було б ще важче вести війну проти СССР. Потенціал СССР у людському відношенні не зро­стає, а це означає, падає; відбувається чимраз біль­ше процес дегенерації системи. Чи війна взагалі можлива? Безумовно так. За­пальним вогнищем може бути Близький Схід, а та­кож непередбачені події в імперії чи навколо неї. За певних умов Москва може зробити кардиналь­ну помилку, як це було з Кубою. Нею може бути навіть Португалія. Зрештою, "помилку" можна на­правити тільки тоді, якщо основний напрямок по­літики був би інший від змагу за загарбання світу. У випадку Росії так не е. Її "помилка" — це було б переступлення межі ще "толерованого" з боку За­ходу, зокрема США.

Чи з нагоди війни можна здобути самостійність?! Не можна виключати того, бо процес розпаду імпе­рій не може зупинитися навіть за бажанням США на кордонах російської імперії. Аргумент про більшу доцільність, чи про легшість торгувати з великими комплексами збанкрутував, коли США підтримува­ли розвал усіх імперій світу, крім російської. Отже самі допомогли створити малі комплекси і з ними торгують, то чому якраз мали б залишати один векий комплекс — російський? Були ж великі ком­плекси — британська, французька, голландська, бельгійська, італійська, португальська імперії. Усі розвалилися за допомогою США, і тут аргумент неекономічности "малих комплексів", тобто націо­нальних держав, не грав ролі, а тепер застосову­ється щодо російської імперії!? Щось гниле тут у західньо-доляровому царстві! Коли процес розвалу імперій не може зупинитися на кордонах СССР чи взагалі російської сфери панування, то буде зако­номірним явищем її розвал. Чи це може статися у війні? Не можемо виключити цього, бо це залежить від її якостей, типу, форми.

Перша світова війна в комбінації з революцією принесла багатьом народам переходово, самостійність. Наша ставка на революцію, але нагоди для неї можуть бути різні. Однією з них може бути вій­на, яку народи використають для революційно-виз­вольної війни. Війна сама в собі самостійности не несе, якщо поневолені народи не розгортають своїх сил, тобто не підіймають повстань — як завершення революційного процесу. Будучи проти війни чужих імперіалістичних сил на українській території ти­пу нацистської проти большевицької за панування над Україною, ми є за війну проти СССР будь-якої країни світу, яка дасть нам нагоду для революцій­ ного зриву. Ми є за такою війною проти нашого ворога-окупанта.

Якщо Україна має бути об’єктом змагань між ім­періалістичними потугами, які мали б за неї як за колонію змагатися, то це протиукраїнська війна. Коли натомість українській національно-визволь­ній протиросійській війні чужі держави прагну­ли б помогти як союзникові, респектуючи сувере­нітет української нації, то ми за таку допомогу. Ми за таку допомогу Україні, як мав її де Ґоль, коли проганяли німців з Франції, коли союзники визна­ ли суверенітет Франції. Американські війська були на французькій території не з метою окупації, але для допомоги французам прогнати німців. Проти такої допомоги і проти такого роду неімперіялістичної, але визвольної війни ми не були і не є. Ми є проти війни загарбників за те, хто посідатиме жерт­ву, що на її землі б’ються два Гангстери. Це один варіант, але їх може бути більше. Основне: визнан­ня суверенітету України і підпорядкованість усіх неукраїнських військових з’єднань та інших сил на українській землі українському урядові, як су­веренові України. Війна на українській; землі, яка мала б допомогти відновити російську імперію з ін­шим режимом, є колоніальною протиукраїнською війною і таку війну ми відкидаємо. Коротко: війну трактуємо, як нагоду.

Імперіалістичну, протиукраїнську війну на землях України, відкидаємо взага­лі. Натомість приймаємо зовнішню допомогу в українській визвольній протиімперіялістичній вій­ні, в якій сувереном української землі є український нарід, українська влада, український уряд — виз­наний союзниками України рівнорядним партне­ром, а українська армія — ґарант суверенности. Війна проти російської імперії може вестися та­кож поза територією України, зокрема у першій її фазі. Це можуть бути території сателітів, може бу­ти комплекс Сибіру, де знаходиться основна про­мисловість СССР. Все це залежне від роду (типу) війни, — конвенційного (типу) з ужиттям тактичної атомової зброї, чи без неї. Залежно також від того, чи західні потуги враховуватимуть комбіновану війну — конвенційну згармонізовану з повстанчою-партизанською, чи виключно класичного типу з атомовою тактичною зброєю, без врахування револю­ційного потенціалу поневолених націй. Залежно від того, чи головна ставка буде на розвал імперії і як послідовність того — скинення парашутних з’єд­нань у співпраці з революційно-визвольними руха­ми, визнання їхніх національно-самостійницьких цілей, з синхронізацією зовнішнього наступу з ре­волюційними процесами всередині. Залежно від то­го, чи, наприклад, стратегічний плян США буде — замк­нути совєтські окупаційні війська в Польщі, НДР, Мадярщині, ЧССР у мішку, перетинаючи віссю Гельсінки-Одеса. Тут у гру входили б Туреччина, Іран, Норвегія, тощо. Переформовані війська СССР, наприклад, з НДР, де є багато українців, в окремі укра­їнські формації під українською командою з визна­ним українським урядом, як партнером США, маршували б проти основних російських сил у Росії, чи в Україні.

В Україні потрібна в тому часі всестороння підтримка для скинених парашутних з’єд­нань, як і українському підпіллю та армії повстан­ців. Скинення одночасно парашутних з’єднань і зброї в концтабори та відповідна акція серед неросіян у Сибірі і на китайсько-совєтському кордоні відкрили б протиросійський фронт на Далекому Сході. Повстання в концтаборах — під час берлін­ської бльокади — 1949 р. — було зумовлене тим, що в’язні сподівалися зудару США-СССР (Воркута — 60 тис. трупів! — здушене повстання). Українські й інші в’язні вимагали скинення зброї, харчів, до­помоги повстанчим з’єднанням (проти військ МВД). Не забуваймо того, що три мільйони полонених перейшло на бік Німеч­чини впродовж трьох місяців війни 1941 р. Цей чи той тип збройної війни стисло пов’язаний з полі­тичною, психологічною війною Заходу і практични­ми заходами, що були б визвольні, а не імперіалі­стичної з боку США. Передумовою успішної збройної війни є її політичний зміст, чого Захід не робить.

Коли цілі Заходу були б співзвучні з цілями виз­вольних революцій, буревій повстань — реальна річ! Це підтверджують повстання в концтаборах, що створили необхідність десталінізації (за Хрущо­ва), щоб рятувати імперію. Плян, стратегія револю­ційного зриву мусять бути раціонально, холодно розпрацьовані й реалізовані, але хвилина — іскра для виступу є поза людськими передбаченнями, бо це іраціональна потенція — кожна революція, а особливо її початок. Поза обрахуванням був виступ трьох полків, складених з українців 1917 р. в Пе­трограді. Ні одна нація досі добровільно не зреклася імперії, а виключно у примусовій ситуації. Це є унікаль­ні факти історії, коли переможні нації після війни тратили імперію, як ось англійська, французька, бельгійська. Процес розвитку людства іде в напрямі національної держави. Німеччина втратила ім­перію після програної першої світової війни, а Ан­глія після виграної другої. Римська імперія Цезаря, за якого переживала зеніт, впала згодом завдяки внутрішньому етично-ідейному і політичному роз­кладові, деґрадації духовних і моральних варто­стей і — передусім визвольним зривам поневолених народів. їй завдали остаточного удару варварські ґермани з суворим стилем життя, якого уже не зна­ли м’якотілі римляни.

У війні навіть переможної імперії її колоніяльні народи зростають на силі, отримавши зброю і ство­ривши доконані факти проти волі колоніяльно-метропольного центру — поневолюючої нації. Приклад: Індія. Одна з причин легшої ситуації Індії, напр., від України, лежить у факті віддален­ня від Англії. На унезалежнення Ірландії не мала впливу територіальна близькість, сусідство Англії. Революційний людський потенціал України, її без­ страшна боротьба, незламність і нескореність нації дають шанси у спільному фронті поневолених на­ цій використати теж нагоду війни проти СССР, щоб революційною боротьбою і повстанчою стратегією власними силами зсередини — паралельно до воєн­них зовнішніх дій — завалити імперію, як анахро­нічне історичне явище і привернути суверенність Україні й іншим поневоленим націям.

Час уже не працює для Росії, але для України. Роздування імперіяльної великодержави у напрямі все нових загарбництв і поширювання сфери її впливів є дво­січне для неї, бо створює нові фронти і нові слабо­сті. Російський народ не всилі опанувати щораз нові території з причини визвольної боротьби поневоле­них народів, а теж протиставлення загрожених на­родів, — кількостево він не може бути всюди приявний. Його загарбництво стає гробокопником його імперії, а може й держави, як це показав досвід з націонал-соціалізмом, що його носієм була німець­ка нація. А кінець загарбництва відомий! Дві "держави"  втрата одної третини території та 11 млн. вигнанців... Чи не чекає така доля загарб­ницьку російську націю!?

 

© Євген ОРЛОВСЬКИЙ