Гордіїв вузол аграрних відносин доводиться рубати залізом

Значення землі в розвитку господарських і суспільних процесів людства рішаюче. Пов'язаність людей із землею, крім підстав матеріяльних, має якісь незбагненї ірраціональні прикмети. Людство завжди виявляє органічне тяготіння до, землі — до її мітів, голосу й сили.

Тепер, у вік механізації й ускладнених форм суспільно-економічного життя, значення землі назверхньо ніби поменшилося й перестає бути таким наглядним, як раніше. Сучасна людина, опанована здобутками технічної цівілізації, не так гостре й безпосередньо відчуває у щоденнім житті землю — як чинник основний і вічно-незмінний. А проте земля все лишається джерелом людського існування й підставою господарської діяльності, витворюючи в різних формах капітал — цей похідний фактор, що визначає зміст і характер сучасних економічних процесів.

Своєї важливости земля не втратила й тепер, коли, здавалося б, завдяки зростові технічної цівілізації, суспільство стало від неї безпосередньо менш залежним. Навпаки, у добі примітивного суспільного розвитку, земля не була таким антагоністичним обєктом, як тепер; вона могла тоді задовольняти потреби всіх людей. Натомісць із ускладненням життя й виробничих процесів, земля ставала предметом усе дорожчим і спірним; за неї віками ллється кров і витрачаються зусилля тих, що прагнуть її посідати й використовувати. З засобу задоволення матеріяльних потреб людей, земля в процесі історичної еволюції обернулася в середник панування, визиску й збагачення, що викликує соціяльні й політичні конфлікти...

Розглядаючи розвиток економічних і суспільно-політичних процесів аж до сучасности, бачимо, що їх особливістю була й є боротьба, звязана з землею, яка виявляється в двох площинах: в боротьбі з самою землею — з метою здобути від неї найбільше господарських користей, і в боротьбі за землю — за право володіння нею. Ці змагання спричинюють фізичні властивості землі, як засобу господарської продукції, а також і те, що впродовж цілої історії володіння нею забезпечувало її посідачам і цілим їх групам гегемонне політичне положення серед інших груп даного суспільного колективу.

Тому, власне, більшість соціяльно-політичних конфліктів звязана з аграрною (земельною) боротьбою й змінами в землеволодінні та землекористуванні. В історії траплялося так, що активна, добре зорганізована й озброєна група захоплювала даний земельний простір, будуючи на ньому не лише свій господарський добробут, але й політичну владу, оперту в більшості випадків на закріпощенщ інших суспільних верств. Античний світ виповнений цією боротьбою за перерозподіл землі й за звязане з нею політичне панування. Реформи Сольона в Греції, столітня аграрна боротьба в Римі, яскравим виявом якої було законодавство Гракхів, і так далі — все це вияви земельних антагонізмів старовини. При упадку Риму, там уже остаточно устабілізувався нерівномірний розподіл землі, що витворив у своїх наслідках аграрну аристократію з чисельним станом закріпощених селян. Наступ варварів на Рим почасти змінив ці земельні відносини, які підпали під вплив аграрного, переважно побудованого на засадах гуртового землеволодіння, устрою тодішньої Центральної Европи.

Середньовіччя не лише відродило аграрний устрій Риму, але й поширило та скріпило його в формах февдалізму). Французька революція й наступний по ній XIX-й вік внесли певні зміни в соціяльний і аграрний устрій, касуючи февдалізм і кріпацтво під тиском вимог нової сили економічного розвитку — капіталізму. Цей період аж до останньої світової війни переходив під знаком принципів формальної свободи працюючої на землі людности, але зо збереженням нерівномірного розподілу земельного посідання й випливаючого з цього політико-економічного узалежнення працюючої більшості (селянства) від нетрудової меншості (аграрної аристократії, або поміщицтва).

Викликані світовою війною революції привели в ряді країн до перерозподілу земельних фондів і певних змін у самій устроєво-правній системі сільського господарства. Але за деякими вийнятками, майже в усіх країнах і тепер залишився попередній стан, то характеризується скупченням великих просторів землі у руках нетрудових власників (поміщиків) та розпорошенням решти земель між масами трудового селянства. Окремо стоїть Совєтський Союз, який скасував приватну земельну власність. Проте запроваджена большовизмом аграрна система показалася настільки шкідливою та безглуздою, що звела нанівець усі початкові здобутки селянства в часі революції (1917 р.) на теренах колишньої Російської імперії. Тож маємо визнати, що ще й досі проблеми землі — володіння й користування нею — розв'язуються легальною й підпільною політичною боротьбою між різними соціяльними групами, що, все більше заплутуючись у непримиримих антагонізмах, витворюють стан, коли "гордійський" вузол аграрних відносин доводиться рубати залізом...

 

© Микола СЦІБОРСЬКИЙ // "Земельне питання" С. 5-7, Париж, 1939 р.