Соціялізація

Нові економічні і соціяльні умови індустріяльного суспільства привели до створення багатьох нових суспільних установ та зв’язків, які роблять суспільство зовсім новим у порівнянні до його історичних форм, а також радикально міняють становище одиниці в суспільстві. Ці нові інституційні суспільні взаємини енцикліка Папи Римського Івана ХХІІІ "Mater et magistra" окреслює терміном "соціялізація".

Під цим терміном розуміється такий стан суспільства, коли воно законами та розпорядженнями і через свої органи виступає на всіх щаблях життя одиниці та суспільного життя з метою забезпечити основні життєві вимоги і права одиниці та клітин спільноти. Ідеться тут про забезпечення навчання для молоді, забезпечення на випадок безробіття, медичного догляду, культурних потреб широких кіл населення, а дальше забезпечення в старості, при непрацездатності і так далі. Це явище соціялізації є фактичним станом нашого часу, і тут ідеться не про розгляд його генези, а про розуміння його суті та його унапрямлення.

Для марксистського комуністичного підходу метою цього процесу є повне забезпечення суспільством як матеріяльних, так і духових потреб одиниці та суспільних клітин. Це відбувається шляхом переборення експлуататорських суспільних відносин і забезпечення повної рівноправности всіх у їхніх потребах. Людина мала б кінець-кінцем стати власником тільки "предметів особистого вжитку". В суті речі, як би ідеально не розглядати такий стан, незаперечним останеться, що фактично людина буде в повній залежності від суспільства чи держави. А коли подумати, що фактично і дальше одна ідеологія, одна суспільна формація (партія) мають доглядати, скеровувати, оцінювати і здійснювати цю мету, то трудно уявити собі, як такий стан можна називати вільним, всебічним, духово багатим.

Певнішим є, що людина в такому стані буде мати задоволеними елементарні та мінімальні потреби життя, але без того, щоб мати теж можливість власного, особистого задоволення найвищих (а не мінімальних) і всебічних (а не вузьких ідеологічних) духових потреб. Що більше, людина, будучи на службі в суспільстві, позбавлена ініціятиви та відповідальности у справжньому розумінні цих слів. Вона може тільки менше чи більше точно виконувати доручення програми. А щодо обіцяних структуральних змін суспільства, то в даному випадку вони мають виключно зовнішній характер залежності всіх членів суспільства від управляючих органів. Щодо структуральних змін у напрямку збагачення можливостей виявлення специфічних рис особи або окремих суспільних прошарків, то, очевидно, це просто переходить межі розуміння цієї суспільної системи.

В обличчі такої орієнтації "соціялізації" папська енцикліка "Mater et magistra" вважає за потрібне вказати, в чому соціялізація є кроком вперед на історичному шляху людства і за яких передумов вона не стане новою шкаралупою, яка ув’язнить людину. Соціялізація, як вияв солідарности суспільства з усіма його членами, як забезпечення основних прав людини на гідне й повновартісне життя, є великим кроком вперед. Однак людина не сміє стати — через всебічну опіку суспільних органів — рабом суспільства. Тут насувається проблема правильного розуміння поняття суспільства. Колективістичне наголошення першенства інтересів і вимог суспільства веде до заперечення свободи і власного життєвого шляху одиниці. В християнському розумінні моральне першенство спільного добра має цілком інший характер, бо воно розуміється як повнота стану та передумов, в яких одиниці та посередні суспільні клітини користають з можливостей повного розвитку. Спільне добро є в цьому розумінні на службі одиниць, одиниці не є жертвою колективу. Таке суспільство енцикліка називає "справжньою" спільнотою і протиставить її збірноті автоматів.

При цій нагоді треба теж згадати, що, говорячи про соціялізм і про його сучасні тенденції, енцикліка згадує не тільки комунізм, а і всі інші відміни соціялізму марксистської інспірації. Річ у тому, що з християнського боку йдеться про ствердження, що в усіх цих марксистських соціялістичних концепціях уже основна концепція людини, суспільства і їхніх взаємин є фальшива і може в той чи інший спосіб привести до фальшивих також наслідків. Церква не дозволяє йти на компроміси в цих основних справах. Але це не є проголошенням війни всім відмінним від християнської орієнтаціям у соціяльних справах. Навпаки, енцикліка закликає до вирозуміння та до безінтересовної співпраці з іншими орієнтаціями в тих ділянках, які могли б спричинитися до спільного добра.

Обговорення соціялізації є важливе ще й тому, бо воно замикає епоху непорозумінь та боротьби довкола цього поняття і довкола суспільних норм, законів та органів, які переводили його в життя. Соціялізація означає, що етап ліберальної структури суспільства пройдено; що спільнота усвідомила собі відповідальність за всіх її членів і що мусять існувати органи спільноти, завданням яких є забезпечення відповідних суспільних функцій для добра всіх!

 

© Кирило МИТРОВИЧ // "Сучасність" С. 93-95, Мюнхен, 1961 р.