Промислова політика

Українська національна промисловість на всіх землях Соборної України внаслідок окупації — малорозвинена, має завданням, переважно, постачання окупантів-метрополій сировиною і півфабрикатами. А керування нею знаходиться в руках представників метрополій, або жидів — елементу антинаціонального і антидержавного!

Світова війна, горожанські і національні війни, революція і на східніх землях України невдалі експеріменти комуністичної влади або зруйновали українську теріторіяльну промисловість, або знизили її продукційність. Урядження української теріторіяльної промисловости устаріле, знищено війнами і революцією — і не може бути реставровано і модернізовано внаслідок браку запасових і амортізаційних капіталів. Крім того, оборотовий капітал української промисловости замалий для успішного розвитку її продукційности.

Після повстання Української Самостійної Соборної Держави — перед її першим же урядом, в інтересах оборони держави і закріплення та зміцнення політично-економічної незалежності України, повстане проблема відбудови і розбудови нашої промисловости і обернення української теріторіяльної промисловости в українську національну. Повернення підприємств приватним власникам, або передача концесій на них закордонному капіталові суть шкідливі для інтересів укріаїнської нації і держави. Лише удержавлення підприємств, важливих для оборони країни, і комерційно-технічний контроль підприємств, важливих для нормального розвітку життя нації. Передача лише решти маловажних приватній ініціативі — розв’язують проблему укріаїнської промислової політики доцільно і користно, як для життєвих вимог нації, так і для існування і оборони Української Самостійної Соборної Держави.

Індустріалізація України вимагається потребами державної оборони і нормального життя української нації. В першу чергу вона мусить бути скерована на орґанізацію тих галузів промисловости, які забезпечили би нормальне постачання Українській Армії і в мілітарному відношенню позбавили би Україну від небезпечної економічної залежности від закордоння. Першим і головним завданням державного орґану, котрий керуватиме українською національною промисловістю, є відновлення і раціоналізація магнатового урядження цієї промисловости і підготовлення національних кадрів фахівців: інженерів, техників, майстрів і робітників, продукційність праці котрих задовольняла би вимогам сучасної модерної індустрії. Маючи на увазі забезпечення військової промисловости потрібними на випадок війни робітничими кадрами, ці державні органи повинні спільно з міністерством оборони виробити пляни "промислової мобілізації" і утворити відповідні орґани на місцях, котрі б мали цю мобілізацію перевести до життя.

Наряду з відбудовою і розбудовою промислового національно-українського апарату державна влада і її орґани мусять вжити всіх можливих заходів до розвитку селянської сільсько-господарської індустрії, яка являється необхідним засобом для піднесення добробуту селянського населення України і для підготовлення відповідних фахових кадрів для української великої промисловости. Продукційна кооперація з’являється єдиною можливою формою організації цієї селянської індустрії, і розвиненню цієї кооперації Український Державний Уряд мусить спріяти всіма засобами. Маючи на увазі існування на Україні чисельних кадрів місцького і селянського ремісництва. Державний Уряд мусить заопіклуватися організацією продукційної і збутової ремесничої кооперації та охоронити його правно в межах, що відповідають сучасному характерові продукції та ринків.

 

© Леонід КОСТАРІВ