Проблематика нашої боротьби: фактори успіху

На сьогодні варто порушити кілька суттєвих, на наш погляд, проблем, від усвідомлення, трактування і вирішення яких залежить перебіг та успіх сучасних національно-визвольних змагань українського народу. Їхня вибірковість зумовлена лише тим, що саме ці проблеми займають дуже мало місця в сучасних політичних дискусіях і майже зовсім відсутні в політичній лектурі широкого загалу. Тут не може бути довершеної повноти й вичерпності: життя актуалізує все нові проблеми, кожна з них має постійно бути в центрі уваги наших політичних об'єднань й осмислюватися в дусі їхньої ідеології відповідно до розвитку політичних процесів.

Перша проблема, на якій варто зупинитися: завдяки чому стали можливі нинішні наші здобутки – демократизація суспільного життя, державність і незалежність? Які фактори вплинули на досягнення цих перемог? Оминемо тут питання про те, хто найбільше скористав з них: про це ми писали вище і повертатимемось до цього пізніше. Зараз важливо уточнити, чи нинішні успіхи – виключно наслідок щасливого збігу політичних обставин чи це результат наших цілеспрямованих зусиль? Бо якщо тільки перше, то гріш ціна усім нашим політичним змаганням: це, виявляється, була тільки буря в склянці води, а насправді події розвиваються помимо нас. Якщо ж тільки друге, то дописувати цю книжку нема рації, як і порушувати якісь проблеми нашої боротьби: і так усе йде якнайкраще, і ми просто приречені на успіхи...

Перебіг і результат усякої національно-визвольної боротьби зумовлені діянням двох чинників: внутрішнього і зовнішнього походження. Визначальними, звичайно, є внутрішні фактори, готовність нації до сутнісних перетворень. Без цього найсприятливіші зовнішні умови так і залишаться прогаяною щасливою нагодою. Коли ж певна зміна стану все-таки відбулася, важливо визначати в ній політичну домінанту. Якщо в цьому процесі переважають внутрішні фактори, то перебіг подій драматичний, повнота і глибина перетворень більша, досягнення вагоміші й перспективніші. Якщо ж у ньому домінують зовнішні фактори, то він розвивається стабільніше, без особливих конфронтацій, протиборства сторін, яких події часто виперджають і ставлять перед фактом, але багато проблем залишаються невирішеними, що таїть у собі загрозу наступних потрясінь.

Серед зовнішніх чинників, що суттєво вплинули на нашу боротьбу, слід виділити 3 основні групи: діяння загальносвітових тенденцій – розвал імперій та колоніальних структур, виникнення в другій половині XX ст. десятків нових держав, інтереси економічних імперій сучасності; ослаблення комуністичної імперської системи – через її повну вичерпаність та всебічну деградацію; збіг визвольних інтересів народів колишніх союзних республік. На одному полюсі – реформи, які почалися і проводилися "зверху", та постійна загроза реставрації тоталітаризму й імперського центру; на другому – наростаючий тиск "знизу", зусилля народу, що праг свободи, – ось що творило те силове поле, в якому формувалися і діяли суб'єкти нинішніх перетворень і в якому протікали ці процеси. Вплив "низів" виявився слабшим...

Перевага зовнішніх факторів не тільки позбавляє народ негайної та повної перемоги: вона спричиняє далекосяжні негативні для нації наслідки. Це зумовлене "неорганічністю", "чужерідністю" того чи іншого зовнішнього чинника для національного життя, в яке він вторгається. Для нас суттєвим буде вказати на деякі прояви такого вторгнення. До них передусім треба віднести такі, як: а) вибіркова деструктивність фактора, коли система гноблення нищиться не повністю, а усуваються лише ті її структурні елементи, існування яких суперечить загальним, позанаціональним закономірностям розвитку та інтересам сил, що привели в дію якийсь чинник впливу на життя поневоленої нації; б) національна індиферентність фактора, його космополітизм, "байдужість" до національно-визвольної проблематики, внаслідок чого в ході суспільних перетворень залишаються невирішеними проблеми забезпечення структурної повноти у всіх сферах національного життя, що призводить до обмеження можливостей повноцінного функціонування і розвитку нації; в) аксіологічна дезорієнтація фактора, яка веде до зміни ціннісних орієнтирів у суспільному та національному житті, до витіснення з національної свідомості традиційних вартостей і заміни їх чужими, що унеможливлює повноту національного відродження, спричиняє втрату народом його національної своєрідності та самостійності; г) політична інгресія фактора, тобто створення ним передумов для цілеспрямованого проникнення в національне життя чужого, часто шкідливого і загрозливого для розвитку нації. Це може відбуватися в різних сферах: політичній, ідеологічний, економічній, релігійній, культурній, освітній тощо; ґ) політична інактивація фактора – зниження під його дією і впливом активності національно-творчих елементів, що суттєво сповільнює процеси національного відродження, державотворення, політичного становлення і самоутвердження.

Ми почали із зовнішніх чинників, оскільки їх домінування у розвитку політичних процесів в Україні аж надто очевидне. Тут нема щодо України ні чиєїсь злої волі (позаукраїнським силам ідеться не про те, щоб зробити нам зло, а щоб відстояти свої інтереси), тим більше, чийогось благодіяння, на чому наполягають апологети Міхаіла Горбачова. Україна потрапила в русло загальносвітових та загальносоюзних процесів, які й започаткували в ній нинішні якісні зміни. Саме домінуванням в українських політичних процесах останніх років чинників зовні та "зверху" пояснюється те, що здобуті демократичні свободи, державність і незалежність залишаються для народу поки що здебільшого формальними і служать явно не йому. Сприймати їх інакше – це йти на свідомий самообман. Лідери наших демократів запевняють, що усвідомлюють це, але в той же час докладають максимум зусиль для згортання національно-визвольної боротьби. Чому? Уособленням яких факторів вони в такому разі виступають – зовнішніх чи внутрішніх?

Як уже відзначалося, без внутрішньої готовності нації до використання сприятливих політичних обставин сутнісні зміни в її житті не могли б відбутися. Українські прогресивні сили зробили чимало для того, щоб можливості перетворити в дійсність, але тут у нас, як любили повторювати раніше, є резерви, врахування яких може суттєво посилити дію та ефективність внутрішніх чинників нашого політичного життя. На деяких з них ми й зупинимося.

 

© Василь ІВАНИШИН // "Нація. Державність. Націоналізм" С. 79-82, Дрогобич, 1992 р.