Філософічні основи українського націоналізму

Духовно-світоглядова і національно-політична революція націоналізму проявляється не тільки в рішучому запереченні існуючої духової, культурної, суспільної, політичної й економічної дійсності, у встановленні нових вартостей, нових понять, ідей та підстав цілого життя духово-культурного, морального, громадянського, суспільно-політичного, економічного, але також у повороті до глибин духа, до волевої субстанції життя.

Український націоналізм дає героїчно-волюнтаристичну, ідеалістично-активістичну концепцію життя, що означає творчий синтез минулого, сучасного і майбутнього у динамічному розвиткові, що дає творчий синтез нерозривності, тяглості, життєво-історичного ставання й розвитку та наростання нових сил у постійній творчості, в постійному чині; воля — ідея — чин і життя зливаються в одну течію постійної творчості й чинності, немов рух води або електромагнітних хвиль.

Філософія націоналізму — це філософія активного повного життя, філософія чину, боротьби, творчості. Націоналізм не сягає до відірваних від життя абстракцій, але виходить з безпосередньої життєвої дійсності. Засадою націоналізму є: хто хоче пізнати життя — мусить його пережити, мусить діяти й творити, мусить бути його співтворцем; митець найкраще розуміє мистецтво, бо сам є його творцем. Націоналізм протиставляється чистому раціоналізмові, який каже: «Cogito, ergo sum!», що в перекладі з латини означає: «Я думаю, отже, я існую!», (бо ж думка є підставою існування), та скостенілому інтелектуалізмові, який хоче схопити підстави й суть життя в теоретичних поняттях і дефініціях крізь призму холодного розуму, так, наче б бліді тіні фільму, витвори уяви в мистецьких творах ототожнювалися з кипучим барвистим життям, а засушені гербарії розуму з багатою природою.

Життя більше подібне до музики. Націоналізм протиставляється, з одної сторони, спекулятивному раціоналізмові, що уважає, немов би думка, чиста ідея і буття-існування тотожні, немов би зовнішній світ — це лише образ і зміст свідомості, а з другої сторони, протиставляється радикальному емпіризмові, емпіріокритицизмові, що за дійсність уважає те, що ми пізнаємо на підставі безпосередніх вражень. Чи одержуємо враження такої сили й якості під впливом зовнішнього світу як на нього реагує наша воля, почування та свідомість? І саме чинна зустріч волі з окружаючим світом є підставою сили й якості наших вражень, уяви, свідомості й сили почувань. Чинність волі є вихідним заложенням пізнання окружаючого світу, починаючи від стихійних самородних рухів і чинності немовляти. Враження, смислові спостереження, свідомість і почування служать до того, щоби рух і чинність волі не діяли сліпо. Чим більш чинне є наше життя, тим багатші наші переживання, багатша наша свідомість, бо зустрічаються нові справи у внутрішньому й зовнішньому світі, які треба розв'язати й оприділити.

Коли б не було зміни руху й чинності волі, тоді б наші враження, почування та свідомість засклепилися, немов муха в янтарі або китайці у своїй пасивності за китайським муром. Наша свідомість засинає, коли діють на нас одні й ті самі враження, коли нема руху, зміни й чинності волі. Не відповідають дійсності спекулятивний, абстрактний раціоналізм, що суть життя бачить у поняттях і чистих ідеях, ані радикальний емпіризм, що бачить тільки враження, ані натуралістичний біологізм, лише ідеалістичний активізм, що бачить суть життя в чинності волі в супроводі свідомості, синтезі волі, ідеї — свідомості і чину, в постійній творчості. Енергетичній будові фізичного світу і енергетично-вітальній силі живої природи відповідає активістична вольова творча сторона життя, дух творчості, немов дрижання електромагнітних хвиль, що проявляються у різних формах: у світлі, силі, гравітації, теплі, русі, як воля й думка проявляються в словах — писаних і друкованих — і в чинах.

Український націоналізм приймає синтез психологічно-суспільного волюнтаризму і чинного ідеалізму в ідеалістичнім активізмі, в повноті творчого життя, духового й історичного розвитку та ставання. Не сама думка, чиста ідея, як у Платона чи Геґеля, ані не сама воля, як у Шопенґавера чи Ніцше, Не сама біологія творить буття й історію, але чин волі та ідея, вартість і дух творчості становлять смисл життя. Український націоналізм розуміє життя як постійне зусилля, чин, працю й боротьбу, як історичне завдання й змагання до дальшого творчого розвитку і за нові вартості. Український націоналізм дає історично-творчу концепцію життя й людини, бо людина своїми чинами, змаганнями, боротьбою та працею врізується в процес історичних дій та змін.

Український націоналізм є за повним, активним, небезпечним твердим і героїчним життям, а протиставляється вигідному, спокійному, плоскому й пасивному життю травоїда — споживача чи бездіяльного спостерігача. Якщо ти хочеш направду жити й формувати життя власним зусиллям волі, так ставай до життєвого змагу, до боротьби й праці, щоби не тягтися позаду інших і не бути м'ячем, киданим хвилями життя! Треба сприймати життя так могучо й владно, як лев і орел, коли кидаються на свою здобич. Треба впровадити у нас культ чину, культ активного повного життя, культ праці, культ труду, героїчного змагу і культ сили. Треба плекати сильну, невсипущу волю могучості, владарності й творчості, треба плекати енергію чину. Саме український націоналізм зродився з історичних переживань і з чину визвольних змагань. Щоби життя пізнати, треба самому бути життєтворчим, треба бути співтворцем життя, брати його з середини, активно.

Волюнтаристично-героїчна концепція життя українського націоналізму не вичерпується волюнтаризмом Шопенґавера, ані з натуралістичним волюнтаризмом Ніцше, хоча користується їхнім досвідом. Націоналізм будує свою власну філософічну систему. Волю розуміє як психологічну, духову, вітальну активність, зусилля і силу пожадання, концентрації рішення й діяння. Націоналізм цілковито виключає матеріалізм, зокрема його консеквенцію — історичний матеріалізм, що вважає життя і суспільно-історичний розвиток як гру матеріально-економічних процесів на підставі залізних фізичних законів детермінізму, фізично-економічні процеси, фізичні обставини, зміни форм продукції настільки мають вплив на людське життя, наскільки ставиться до них чинно людина, людська психіка, воля і свідомість, як перетворює їх на образ свого духа й чинної ідеї. Не об'єкт — матерія, визначають відносини і творять свідомість, але навпаки, чинність людської волі змінює обличчя світу та творить суспільно-історичне життя. Коли б усе залежало від матерії і коли б не діяла воля, дух, тоді не було б історії й розвитку, тоді не було б дій та творчості. І також людина є не тим, що вона їсть (Файєрбах), в яких матеріальних відносинах вона живе, але яка в неї сила волі й духа, яка сила характеру й енергія чину.

Найкращим доказом проти історичного матеріалізму є саме большевизм, що всупереч усяким матеріально-економічним відносинам залізною волею здобув владу й нагинає життя до штучної доктрини. Чи ж не залежить розвиток господарського життя, розвиток і зміна форм продукції, господарська експансія, шукання сирівців і нових ринків збуту, здобування і осушування земель, переміна їх на ріллю, закладання сіл і міст, врешті всі технічні здобутки від сили й енергії життя і від вічно чинної волі, творчого духа народів і людей?!

 

© Дмитро МИРОН-"ОРЛИК" // "Ідея і Чин України" C. 55-59, Краків, 1940 р.