Хай нас не дивує, що комунізм прославляє царизм. Йдеться не про царя Петра чи Миколу, але про московського володаря, амбітного загарбника. На думку московитів, Європа скоріше чи пізніше буде їхньою. Не тільки Європа, а й цілий світ. Це є нащадки Чінгізхана, яких світ уважає за велику силу і це є головним козирем московської дипломатії!

У сій короткій замітці маю на меті торкнутися пекучого питання: чи український націоналізм має обмежитися лише виховною роллю, тобто плеканням національної свідомости, любови до рідного краю, чи мусить виступити як окремий політичний чинник у житті українського народу? Питання ніби двох відповідей не допускає. Однак у дійсності бачимо багато українців, які звуть себе націоналістами та тримаються ще й сьогодні тої думки, що націоналізм мав обмежитися на лише культурно-вихованою роботою...

Пацифізм є ідеєю старости, що мусить вести політику стислого зберігання сил, бо відчуває їх вичерпування. Коли наступає зворотний зіступ вдолину, народжується бажання ощаджувати, бажання розважности, доцільности. Стає ясно, що вигляди на поширення самої своєї індивідуальности, нових здобутків – станом суб'єкту неузасаднені. Людина зрікається всяких бойових плянів і свою будучність бачить забезпечену силами набутого досвіду та здобутих матеріяльних засобів. Життя стає під знак засади "мінімального зусилля".