Провідна мета цілої діяльности й боротьби ОУН на даному етапі — це здобуття Самостійної Соборної Української Держави. Цій меті ми підпорядковуємо все, все повинно їй служити. Наша визвольна концепція — це революційна боротьба України й інших поневолених московсько-большевицьким імперіялізмом народів у спільному антибольшевицькому фронті. Безперервно, постійно поглиблювана, поширювана й степенована революційна дія, ведена різними формами, як суспільно-політична і повстанчо-військова революційна боротьба, має довести до загального, відкритого революційного зриву найширших мас поневолених большевизмом народів, що буде остаточною розправою з большевицьким режимом, імперіялізмом і системою...

З огляду на вольово-активну, динамічну природу суспільного життя різні форми боротьби й суперництва внутрі й назовні відіграють велику роль в суспільно-історичному розвої й творчому ставанні. Вже сам психологічний уклад і розвій людини полягає на суперечностях і боротьбі різних інстинктів, імпульсів, пристрастей, почувань, думок, що силою своєї інтенсивності й напрасності стараються виперти другі, їм противні. Бачимо також суперечності внутрі суспільності в суперництві між поодинокими людьми, в громадянсько-політичному житті, в господарському житті, дальше між поодинокими групами й верствами.

Ще недавно і в підручниках, і в практиці війни узнавали європейські народи противника за рівного собі й вартого пошани. У спогадах з XVIII ст. (кс. Кітовича) найдемо, що українські козаки (а також гайдамаки), атакуючи противника, перед самою атакою салютували йому. Ба, ще перед Наполеоном при зустрічі військових відділів начальники просили противника, щоб він стріляв перший, бо того вимагав добрий тон тодішньої війни. Дещо з того настрою було і в національних війнах XIX ст., у поведінці маршалів Блюхера чи Мюрата. Але ця традиція взаємопошани на землях Европи все більше маліла, переходила на плиткі "ввічливості". Велика війна цілком їх знищила...