Ще недавно і в підручниках, і в практиці війни узнавали європейські народи противника за рівного собі й вартого пошани. У спогадах з XVIII ст. (кс. Кітовича) найдемо, що українські козаки (а також гайдамаки), атакуючи противника, перед самою атакою салютували йому. Ба, ще перед Наполеоном при зустрічі військових відділів начальники просили противника, щоб він стріляв перший, бо того вимагав добрий тон тодішньої війни. Дещо з того настрою було і в національних війнах XIX ст., у поведінці маршалів Блюхера чи Мюрата. Але ця традиція взаємопошани на землях Европи все більше маліла, переходила на плиткі "ввічливості". Велика війна цілком їх знищила...

Наступна проблема, яка заслуговує на пильну й постійну увагу і політичного проводу, і широкого загалу, – це проблема пріоритетів нинішньої боротьби. Усвідомлюючи її багатогранність, виділимо лише два, але найбільш сутнісні її аспекти: проблему домінанти інтересів та проблему суспільних сил у цій боротьбі. Суть проблеми домінанти інтересів полягає в тому, що для успішної організації, ведення і завершення політичної боротьби необхідно точно визначити її напрям, етапи, те, який саме суспільний інтерес має бути реалізований на кожному з цих етапів та в кінцевому підсумку. Україна зараз у такому катастрофічному стані, що дуже легко маніпулювати через популістські лозунги як окремими людьми чи соціальними групами, так і суспільством у цілому. У наш час, коли "от молдованина до фінна" все мовчало, надзвичайно привабливими були лозунги демократії, за якої чогось подібного бути не може. Правда й те, що в час економічної розрухи, нужди, загрози голоду обрії прагнень людей звужуються до невідкладних проблем: їжі, одягу, тепла...