Щоб пізнати внутрішні пружини, якими рухається поступ, візьмімо до порівняння двох людей: лісового дикуна, стрільця чи риболова, та першого-ліпшого чоловіка з нашого великого міста. У дикуна, можна сказати, стільки добра, що на нім: які-такі фалатки на тілі замість одежі, коралі з диких лісових овочів, звірячих зубів або морських слимачків на шиї, (часом іще в вухах, у ніздрях, у губах) і замість оздоби, лук, стріли, спис та деякий ніж замість оружжя – та й годі. Спить він у якій-будь ямині або в шалаші з гілляк та листя, годується тим, що знайде, або заб’є, не дбає про завтра, не цінить ні людського, ні свого життя. Що має, те все він зробив собі сам, і не потребує нічого більше. Втім, що робить, він звичайно не потребує помочі інших, живе собі самопас зі своєю родиною, не оглядаючись ні на кого. Його зв’язок з громадою, державою чи народом майже не існує; щонайбільше rромада чи орда держиться сяк-так при купі, а поза тим для неї не існує ніщо на світі.

Надзвичайно важлива проблема національно-визвольної боротьби, яку не можна оминути і яка потребує постійної уваги, – це проблема лідерів. Куди поділися ті сотні й тисячі ентузіастів, які піднімали до протесту громади й колективи, цілі села й міста? Чому так різко знизилась активність багатьох із тих, що самовіддано боролися за зміну влади і тепер самі стали урядовцями? Чим пояснити падіння престижу і впливу тих, хто міг сам повести тисячі людей на міліцейські кийки чи одним жестом втихомирити розпалені пристрасті багатотисячного мітингу? Адже тоді він не мав ніякої влади, а тепер – керівник високого рангу... Чому дехто з лідерів зберіг високий авторитет, а іншому доводиться постійно нагадувати про свої минулі заслуги?..

Останні 30-40 років то той, то інший европеєць, то в тій, то в іншій европейській країні раптом ловить себе приблизно на такому відчутті: "Останні дні мене їсть жорстока нудьга. У мене болить сумління за незроблене, а все, що я зробив до цього часу здається жахливою дурістю. Таким чином, моя нудьга сильно скидається на об'єктивність. Я сумніваюсь у собі, мій досвід дає підстави цьому, а в майбутньому я не впевнений. Мені здається, що воно в мене вже було, що я якось непомітно використав його, і воно тихо пішло, не здійснившись". Це речення правдиве, хоч і безглузде!