У сій короткій замітці маю на меті торкнутися пекучого питання: чи український націоналізм має обмежитися лише виховною роллю, тобто плеканням національної свідомости, любови до рідного краю, чи мусить виступити як окремий політичний чинник у житті українського народу? Питання ніби двох відповідей не допускає. Однак у дійсності бачимо багато українців, які звуть себе націоналістами та тримаються ще й сьогодні тої думки, що націоналізм мав обмежитися на лише культурно-вихованою роботою...

Пацифізм є ідеєю старости, що мусить вести політику стислого зберігання сил, бо відчуває їх вичерпування. Коли наступає зворотний зіступ вдолину, народжується бажання ощаджувати, бажання розважности, доцільности. Стає ясно, що вигляди на поширення самої своєї індивідуальности, нових здобутків – станом суб'єкту неузасаднені. Людина зрікається всяких бойових плянів і свою будучність бачить забезпечену силами набутого досвіду та здобутих матеріяльних засобів. Життя стає під знак засади "мінімального зусилля".

Провідна мета цілої діяльности й боротьби ОУН на даному етапі — це здобуття Самостійної Соборної Української Держави. Цій меті ми підпорядковуємо все, все повинно їй служити. Наша визвольна концепція — це революційна боротьба України й інших поневолених московсько-большевицьким імперіялізмом народів у спільному антибольшевицькому фронті. Безперервно, постійно поглиблювана, поширювана й степенована революційна дія, ведена різними формами, як суспільно-політична і повстанчо-військова революційна боротьба, має довести до загального, відкритого революційного зриву найширших мас поневолених большевизмом народів, що буде остаточною розправою з большевицьким режимом, імперіялізмом і системою...