Націоналізм та індивідуалізм
Націоналізм, що ставить в основу своєї діяльності добро цілої нації, пам’ятає, що стан цілого залежить від стану складників. І саме тому він мусить піклуватися про якнайбільший розвиток індивідуальних прикмет і окремих індивідів, і окремих індивідуалізованих груп. Індивіди, що складають націю, не можуть ніколи доходити до рівня засобу, вони завжди мають залишатися ціллю, щодо якої держава, суспільство в цілому має свої обов’язки.
Націократія. Постійний державний лад
Постійний державний лад націократії буде вислідом визвольних і підготовчо-реконструктивних зусиль національної диктатури та означатиме перехід нації до кінцевих, завершуючих етапів національної революції. Нас можуть спитати: на кого "орієнтуються" націоналісти — на монархію, чи республіку?.. Гадаємо, що ввесь попередній виклад підготовив вже читача до відповіді на це питання.
Традиціоналізм, консерватизм і скрайній футуризм
Ані скрайній реакційний консерватизм, що хоче життя нагинати до старих пережитих форм і поглядів, ані скрайній футуризм, що хоче штучно все зачати від нового, не відповідають природі суспільного розвитку. Суспільне життя розвивається між розвоєвою тяглістю традиційних надбань і новою творчістю, змаганнями і поривами до нового, кращого життя. Реакційний консерватизм є за пасивним наслідуванням старих пережитих форм, за самим яловим травленням, без творчого розвитку, що кінчиться повним застоєм і упадком, як приклад: Китайщина, Індія, пережиті форми феодалізму перед французькою революцією і так далі...Що таке поступ: поділ праці
Щоб пізнати внутрішні пружини, якими рухається поступ, візьмімо до порівняння двох людей: лісового дикуна, стрільця чи риболова, та першого-ліпшого чоловіка з нашого великого міста. У дикуна, можна сказати, стільки добра, що на нім: які-такі фалатки на тілі замість одежі, коралі з диких лісових овочів, звірячих зубів або морських слимачків на шиї, (часом іще в вухах, у ніздрях, у губах) і замість оздоби, лук, стріли, спис та деякий ніж замість оружжя – та й годі. Спить він у якій-будь ямині або в шалаші з гілляк та листя, годується тим, що знайде, або заб’є, не дбає про завтра, не цінить ні людського, ні свого життя. Що має, те все він зробив собі сам, і не потребує нічого більше. Втім, що робить, він звичайно не потребує помочі інших, живе собі самопас зі своєю родиною, не оглядаючись ні на кого. Його зв’язок з громадою, державою чи народом майже не існує; щонайбільше rромада чи орда держиться сяк-так при купі, а поза тим для неї не існує ніщо на світі.
Проблематика нашої боротьби: проблема лідерів
Надзвичайно важлива проблема національно-визвольної боротьби, яку не можна оминути і яка потребує постійної уваги, – це проблема лідерів. Куди поділися ті сотні й тисячі ентузіастів, які піднімали до протесту громади й колективи, цілі села й міста? Чому так різко знизилась активність багатьох із тих, що самовіддано боролися за зміну влади і тепер самі стали урядовцями? Чим пояснити падіння престижу і впливу тих, хто міг сам повести тисячі людей на міліцейські кийки чи одним жестом втихомирити розпалені пристрасті багатотисячного мітингу? Адже тоді він не мав ніякої влади, а тепер – керівник високого рангу... Чому дехто з лідерів зберіг високий авторитет, а іншому доводиться постійно нагадувати про свої минулі заслуги?..