Гарне, здорове суспільство, що в ньому кожна людина, кожний громадянин почуває себе більш-менш задоволеним. Кажемо "більш-менш", бо, насправді, цілком задоволеною людина майже ніколи не буває і в тому її щастя, бо тільки тому можливий поступ і розвиток суспільства, що людина все шукає чогось кращого. Бо ж у ньому кожний громадянин робить щось, всьому суспільству потрібне, чи корисне, з давніх давен порівнюють із здоровим живим організмом, в якому всі частини нормально, гармонійно розвиваються і виконують кожна свою, їй призначену, корисну для всього організму функцію...

З усього того, що ми сказали досі, видно деякі цікаві речі, які слід затямити собі. Перше те, що не весь людський рід поступає наперед. Велика його частина живе й досі в стані коли не повної дикості, то в стані не дуже далекім від неї. Друге те, що той поступ не йде рівно, а якось хвилями: бувають хвилі упадку, якогось знесилля і зневір’я, потім хвиля знов підіймається, знов по якімось часі опадає і так далі. А третє, що той поступ не держиться одного місця, а йде, мов буря, з одного краю до другого, лишаючи по часах оживленого руху пустоту та занепад.

Інша важлива проблема визвольного руху і внутрішня передумова його успіху – проблема єдності. Вкажемо на три її аспекти: єдність народу, єдність політичного проводу, єдність проводу і народу. Нема потреби говорити і доводити, що "в єдності сила народу" і що досягали ми бажаного лише в ті моменти боротьби, коли демонстрували єдність у відстоюванні мети. На жаль, у нас дуже багато сказано про потребу єднання і явно замало робиться (якщо робиться) для його досягнення. Між тим завдання політика полягає не в тому, щоб якомога голосніше прокричати гарний лозунг, а потім сидіти склавши руки і нарікати на народ, що не підхопив його, не згуртувався довкола нього...

Український націоналістичний рух є революційний рух також з огляду на методи, застосовані ним у боротьбі за Українську Соборну Самостійну Державу. Адже український націоналізм у своїй боротьбі за УССД застосовує радикальні, насильницькі методи, не зважаючи цілком на те, що ті методи цілком суперечать законам окупантської держави і цими законами суворо переслідуються. Основні сили окупанта, за допомогою яких він тримає українські землі в неволі – це, передусім, його збройні сили: армія, поліція і всі інші озброєні загони, що ними окупант розпоряджається. За допомогою цих збройних сил, тобто насильно, окупант і завоював українські землі.