Українська самостійницька політика за кордоном зустрічається з щораз виразнішими й сильнішими намаганнями американських політичних чинників звести визвольні змагання України й інших підсоветських народів на сприятливі для московських імперіалістів шляхи. З'являється прагення з'єднати їх в одну політичну, дійову й організаційну цілість з московськими протирежимними, але імперіалістичними тенденціями...

Спільнота має ознаки особистості. Коли етнос набуває таких ознак, він перетворюється в націю. По відношенню до будь-якої людини, з тих, що складають етнос, він формується зовнішніми географічними моментами. Але з якогось часу він починає усвідомлюватись, як одне і в усіх цих усвідомленнях є дещо спільне. Він починає усвідомлюватись, як окреме. Все одно, що саме виступає суб’єктом, що стоїть на тому місці, якому звітується рефлексія: звір, людина, нація чи церква, аби мало місце конкретне спрямування рефлексії.

Нестертою досі плямою на сумлінні Заходу є контакт деяких його середовищ з так званою "православною церквою" СССР. Рідко хто в Європі свідомий ролі, яку у світі мала би, в намірах Кремля, відіграти та "церква". До тих немногих свідомих належить журнал "Écrits de Paris". В нім згуртувалася невеличка дружина людей, які в мистецтві й у політиці хотять протиставитися сартрівсько-мендесівсько-пікасовському, москвофільсько-"прогресивному" бедламові "сучасного" Парижу.

Сильні вірою у високе призначення свого Народу, палені соромом за пониження своєї Батьківщини, свідомі своєї місії в борні за долю України, націоналісти відчули, що для поневолених немає порятунку, доки не підпорядкують часове і підрядне вічному й основному в бутті Нації та доки не здобудуться на однозгідний будуючий чин!