На згарищах миру

Окрім шкільної програми української літератури з відвертою рабською відозвою є ще одна річ. Вона стоїть на тій же сходинці, що й ненависть до РФ. Неймовірно бісить звичка українців лити сльози й розповідати про бідних хлопчиків і дівчаток, яких б'ють/вбивають.

Факт, що дівчатка і хлопчики не окупанти, як війська РФ, і свідомо стали на цей шлях, розуміючи всі ризики для життя і здоров'я, хохла хвилює мало. Це понад його свідомістю — поняття метафізики для нього гібрид heavy metall із фізикою. Чим довше тягнеться війна, тим ближчий той день, коли її політичний потенціал яскраво спалахне і перетвориться на попіл.

Після довготривалої діяльності, яка не передбачає видимих результатів на початковому етапі, дуже часто наступає синдром емоційного вигорання. Але не будемо користуватися термінами з книжок, які продаються на заправках. Втрата політичного потенціалу війни призводить до втрати потенціалу мілітарного.

В американський кампанії у В'єтнамі було залучено лише чверть відсотка людей від всього населення США, а проте соціальний розлам у суспільстві та антивоєнні мітинги призвели до втрати політичного потенціалу війни й згортання кампанії. На початку армія мотивована і готова боротися проти ворога, суспільство не має сформованої думки про конфлікт, а мозковий калькулятор поки що ділить ситуацію на своїх і чужих. Переломний момент наступає тоді, коли політики намагаються переносити своє бачення на військові реалії.

Баба Галя із Золотого може присягнути на Біблії перед камерами всіх каналів, що вона за відведення військ, але це не аргумент людини, до якої варто дослухатися у процесі прийняття рішень військового значення. Якщо запитати середньостатистичного українця, чи підтримує він ідею безумовного базового доходу, то відсоток позитивних відповідей буде вищим, ніж результат Володимира Зеленського на виборах. Але середньостатистичний Василь думає сьогоднішнім днем, не знаючи, що український бюджет на це просто не здатен.

Коли Володимир Зеленський намагається втілити свій мирний план, керуючись не безпекою держави й національним інтересом, а примарною "волею народу", тоді дана позиція активно ретранслюється його електоратом. Ідея рівності прав і рівності перед законом не передбачає рівності у процесі прийняття рішень, які є ключовими для безпеки держави. Якби у США чи Ізраїлі влада керувалася думкою Джорджа з околиці Колорадо чи Мойші з передмістя Тель-Авіва, то ми б вже чули про нову конфронтацію у Секторі Газа і відвоювання своїх земель Палестиною.

Щодо США, то сьогодні ми б не читали про американські бази в Афганістані, а про нове 11 вересня 2001 р. і дивилися на кольорові аватарки в дусі "Je suis Charlie". Суть в тому, що за розстріляну з автоматів редакцію "Washington Post" американські "US Marine Corps" зрівняли б із землею кілька баз терористів. Після кожного нового вбивства українського солдата українська влада поводитися, як тупа жертва, яка починає прогинатися під агресивним натиском нападника в надії, що він заспокоїться і припинить.

Принципова різниця в тому, що в передових країнах думка "тих, хто втомився від війни", якщо і враховується, то не має вирішального впливу на рішення, які стосуються держбезпеки. Підсумовуючи сказане, США програли у В'єтнамі в тому числі через факт соціального розламу в суспільстві, медійної кампанії проти ветеранів і лівацькі марші обкурених травою ґіппі. У результаті політичний потенціал суспільства до ведення бойових дій вигорів під натиском антивоєнних маршів і кампанії по дискредитації ветеранів.

Аналогічна ситуація була в ситуації з французьким Алжиром, коли Шарль де Голль, прийшовши до влади, розпочав переговори з повстанцями, погоджуючись навіть на ті умови, які вони йому не ставили. Війна РФ у Чечні є також яскравим прикладом того, що попри тотальну асиметрію військового і людського потенціалу РФ втратила політичний потенціал для ведення бойових дій. Міф, що все 146-мільйонне населення піде війною проти України такий же абсурдний, як заперечення факту, що після дня наступає ніч.

Число любителів "мочить хохлов" різко знизилося після того, як Владімір Путін публічно заперечив, що російське м'ясо воює на Донбасі, а через кордон регулярно їздив "вантаж 200". Мобілізаційний потенціал тісно пов'язаний із волею до боротьби. Як в американців у В'єтнамі, при всьому технічному оснащенні й людських ресурсах, так і в РФ в Чечні не було такої волі до боротьби, як у пригноблених — відрізані голови чи зараження крові у болоті джунглів від дерев'яних кілків, змащених кінським лайном, призвели до колапсу психіки російських і американських військ і до втрати як політичного, так і фінансового і мобілізаційного потенціалу війни.

Великі армії здатні виграти конвенційний конфлікт, змагаючись зі слабшим суперником по установлених правилах. Одначе, коли слабший суперник відмовляється від конвенційної війни й стає "партизанською рибкою" у "людському морі", тоді кількість і краще оснащення втрачають свою початкову роль. Якщо ж великі держави можуть просто зайняти територію ворога, тоді чому РФ не змогла цього зробити для утримання Чечні, а США від 2001 р. не закінчили війни проти людей в сандалях, які навіть не завжди мають доступ до електропостачання та унітазу з каналізацією?

Це і є та причина, чому РФ намагається закінчити конфлікт в Україні передусім юридично, а не мілітарно. Не виключено, що окрім медійної кампанії, невдовзі в Україні почнуться активні демонстрації проти війни на Донбасі. Але ми цього не допустимо, забагато нашої крові пролилося на Сході, щоб завершувати капітуляцією цю неоголошену війну!

 

© Владислав КОВАЛЬЧУК