Природна історичність нації

Націоналізм як ідеологія нараховує ненабагато більше сотні років. Відносна модерність націоналістичних ідей водночас не робить історично молодим саме поняття нації. Нації виникли задовго до націоналізму та задовго до того як їх почали визнавати певним феноменом і намагатися розділити на категорії етнічних і політичних, державних і бездержавних, історичних і модерних...

Нації почали існувати тоді, коли люди перейшли від родоплемінної до більш складної форми організації власного соціуму. І тут мова не стільки про національну державність, як власне про складність. Адже немає сенсу сперечатися з тим, що нації віками цілком можуть обходитися без державної оболонки, класичних прикладів чому можна навести безліч – від довгої історичної бездержавності євреїв до сучасного міждержавного існування курдів.

Про обов’язковість чи альтернативність певної національної атрибутики можна сперечатися надзвичайно довго, але неможливо заперечити сам факт об’єктивного існування націй як певних специфічних людських спільнот, причому спільнот достатньо сталих у часі. І саме ця сталість в часі й передбачає голову національну ознаку – природну історичність походження. Нації й справді можуть мати власну національну державу (чи навіть кілька), а можуть і не мати такої, можуть бути сформовані на основі певного етносу, а можуть стати злиттям кількох (як сучасні американці чи росіяни приміром), але нації не можуть не мати історії.

Історія, певний досвід спільного життя попередніх поколінь, певна спільно вироблена за цей час культура, певна колективна пам’ять про спільно пережите і є тим фундаменом, на якому будується національна споруда. Без цього нації бути не може. Без цієї історичної основи ми матимемо лише тимчасово поєднаний натовп, спільність майбуття якого прогнозувати складно. Паспортизована математична людська сукупність відрізняється від нації так само як випадкові покупці в черзі за продуктами відрізняються від спрацьованої команди. Команда, що пройшла певний спільний етап підготовки і усвідомлює себе єдністю, розуміє роль кожного для виконання певних задач, настільки суттєво різниться від продуктової черги, що навіть перелік цієї різниці є темою окремої розвідки.

Нації без історії – це те, чого наразі немає. Нація взагалі не існує в один конкретний момент. Це спільнота позачасова (відносно людського віку) і вона одночасно триває в минулому і сьогоденні, спрямовуючи свій рух у третій часовий проміжок – майбуття. Адже цю спільноту складають і мертві, і живі і ще не народжені одночасно. Нація – це надродина, що мандрує часом. Родина родин, яка йде історичним шляхом. Складно віднайти той момент, у який конкретна спільнота стала конкретною нацією. Саме тому більшість історій національного народження губляться в тенетах історичного часу. Так само як і більшість будинкових фундаментів складно простежити під громадою стін і дахів.

Розуміння природної історичності походження національних спільнот є надважливим. В нерозумінні чи свідомому несприйнятті цього факту криється ліво-ліберальна похибка  хибне уявлення, що націю можна створити організаційно чи навіть документарно; що зі зведенням певної кількості під зверхність однієї держави чи навіть з формальним виникненням нового державного утворення автоматично твориться якісно нова національна спільнота. Це не так!

Нові нації дійсно можуть творитися державами, але для цього творення людям потрібний досить тривалий період перебування під новою державною зверхністю для того, щоб набути того рівня єдності, який можна визначити національним. І відстань набуття цього рівня, як правило, перевищує життя одного покоління. За відносно короткий (людський, а не історичний) період часу націю можна лише знищити, але не створити.

 

© Микола КРАВЧЕНКО