Універсал Повсталої Ідентичності

Європу огорнули темно-зелені сутінки... Колись войовничий та героїчний континент Оттона Великого, Генріха Плантаґенета, Педро Кастільского, Ярослава Мудрого та Ґустава Адольфа, нині животіє під навалою ісламських мігрантів та хижих намірів московських ординців знищити все цивілізоване. Коли кров вільної нації закипає від несправедливості та жалю, замість демократичних і ліберальних методів гуманізму приходить войовничий поступ у вигляді народного гніву, бунту, повстання та революції.

Остання українська революція, що була здійснена під національним синьо-жовтим і повстанським червоно-чорним прапорами, в тім не завершилась перемогою Української Nації, а вкотре довела одвічну аксіому – народ був використаний у корисливих цілях кланово-олігархічних сил та їхніх закордонних верховодів. Однак, ми зрозуміли свої похибки минувшини і більше вже не допустимо ні страху, ні смертельних помилок, адже історія нас навчила героїчно та хоробро зустрічати виклики долі. І сьогодні, коли в кримських горах та на донецьких териконах майорять триколорні ганчірки, у полум'ї кривавої борні народжується справжня Україна, що спирається на мужні плечі свого народу, який сповитий національною ідентичністю.
Національна ідентичність є почуттям належності до нації як до єдиного цілісного організму, що включає в себе традиції, мову, культуру, історію та політику. Національна ідентичність кожної української людини є її ідентичність і почуття приналежності до відновленої Української Держави та Української Nації. Становлення і пробудження національної ідентичності відбувається у дитячому віці під впливом сімейного середовища, друзів, знайомих, ровесників. Пізніше в цей процес включаються інші осередки соціалізації (школа, університет, робота). Подальші зміни національної ідентичності є вже не стільки її формуванням, скільки трансформацією, яка залежить від соціально-політичних, економічних, та інших сфер життєдіяльності людини.
Проблема становлення національної ідентичності українців, актуалізована реальним суспільно-політичним контекстом: вибори, соціально-економічна криза, майданові революції, окупація та війна. Пробудження Української Nації, попри наміри україножерів, все ж відбулось – кривавий режим впав, почалось патріотичне відродження серед народних мас, відбулось становлення сильної української армії. І попри незакінченість Революції Гідності, український майдан став прикладом до наслідування для інших пригноблених народів світу, які потерпають від урядової корупції своїх можновладців та засилля ісламських мігрантів.
Втім, не кожна держава є формою існування нації. Хоча кожна нація має прямувати до побудови власної держави, щоб не бути поглиненою іншою нацією, як курди чи карели. Говорити про мирне співіснування націй можна лише досить умовно, адже воно можливе лише доти, доки ці нації не висунуть однакові претензії. Саме природні інстинкти, а не державне законодавство, міжнародні угоди чи загальнолюдські цінності, є підставою для природної гомогенності та національних звичаїв і традицій. А найбільшою загрозою для кожної нації є фактори, що руйнують інститут родини – культурмарксистські ідеї толерації та ісламізації. Отже, найпершим завданням кожного українського патріота і націоналіста, який переймається долею своєї нації, має стати побудова власної родини, забезпечення її біологічного продовження та панування в ній традиційних цінностей...
Україна сьогодні є щитом Європи! Українська Nація – це меч, який захищає заскорузлу стару Європу від орди навіжених варварів. Проте, загітована партійними демагогами більшість Української Nації не може вирішувати справ, на яких вона не знається. Це призводить до кризи в державі, як вже колись було в Україні у добу козацької Руїни, Чорних рад, або в часи Центральної Ради чи Директорії УНР. А червона Московія під своїми прапорами та брехнею "найдемократичніших" лозунгів "братерства і рівності народів" загарбала, опершись на темні маси, Україну і гнобила на протязі семи десятків літ наш народ, а разом з ним і інші народи. І все це в ім'я "найбільш гуманної і демократичної системи рад і диктатури пролетаріату".
Демоліберальна анархія і соціалістична демагогія, свобода ворожої пропаганди довели до кривавої братовбивчої війни в Іспанії. Демоліберальна і соціалістична система ваймарської Німеччини привела до її ослаблення і розладу, і вже після того націонал-соціалізм здобув собі стальною волею і владною рукою кермо держави. Слабою і розбитою була демократично-ліберальна, розсварена Італія, доки не прийшов до влади фашизм, його велика ідея і монолітна залізна організація. Багата на державні традиції і матеріальні здобутки та переможна у "Великій Війні" Франція ослабла через сварки різних партій і стала знаряддям в руках Великої Британії та впала жертвою нової світової війни. Цього всього досить, щоб доказати, що демократія веде лише до упадку, ослаблення та руїни...
Правда, демократія іноді має і добрі сторони, як наприклад в Північній Америці. Демократія дала змогу розвинутись господарчим силам у США та Канаді, але вже тепер заперечує сама собі і грозить поважними суспільними господарчими і політичними суперечностями. Демократія не дозволяє висловитися правдивій волі народу, не відбиває його потреб і не дбає про його розвиток і добро. В демократичній системі влада, по суті, є не в руках народу, а в руках якогось класу або партії, що одурманюють маси і здобувають їх підтримку грішми, обіцянками, тощо. Вони тільки на словах керуються волею і добром народу, а в дійсності дбають лише про інтереси партійних чи класових груп і своїх обіцянок ніколи не дотримують. Народ – розбитий на групи, які сваряться і борються за владу, до речі, не свою, а пануючих класів капіталістів, фабрикантів і міщанства. Невже це народна воля, що біля багатіїв існують мільйони малозабезпечених трудівників, селян, безробітних, бездомних, які без державного піклування пропадають в демократичних державах?
Замість рівності, яка повинна лежати в основі демократії, є найбільша нерівність, експлуатація і здирництво. Демократична система не допускає до влади людей, належних до здібних і свіжих сил, а шляхом механічних виборів приводить до влади найбільших крикунів, підлизників, парламентарних шулерів і безвідповідальних демагогів, які мають на думці лише свої групові інтереси. Не більшість голосів та голосування творили могутність і велич Української Держави в князівські та гетьманські часи, а навпаки – залізна воля, сила і мудрість проводу! Тільки вільний, ідейний та мудрий провід може повести нарід до перемоги, до кращого. Він не допустить, щоб долю народу вирішували кар'єристи, анархісти, руїнники та вороги. І саме тому, на своїх стягах ми написали про прагнення Української Nації до дієвого націоналізму, який є справжньою дисципліною, але разом з тим проголошує свободу розвитку духу, думок, творчості та праці для всієї нації та людства загалом. Нема свободи, добра і розвитку без дисципліни, внутрішньої та зовнішньої зорганізованості, обов'язку і відповідальності – це аксіома!
Зараз нам просто конче необхідно, не тільки зберегти свою національну ідентичність як українців для наших дітей, але й розвивати її у борні державотворчого чину. А як це зробити? Просто народити купу дітей, навчити їх слідувати конкретним догмам, вбити в голову національну ідею і все? Ні, шановне товариство, зовсім не таким уявляємо ми собі український шлях ідентиторів! Так ми не робимо, адже ми не "совєцкіє прапагандісти" і не агенти "Абвера" чи "Моссаду", нам не потрібна дзвінка і пуста ідея без конкретного вмісту. Наслідки бездумної ідеї для зазомбованої бидломаси, яку вливали мов лайно з діжок у мізки наших предків, ми з вами бачимо сьогодні з тих подій, які відбуваються навколо. Ми спостерігаємо це і в діях нашого законно обраного президента, народних і місцевих депутатів, та всіх тих виборців, хто віддавав свій голос сподіваючись на "нове життя" вчорашнім перефарбованим комунякам і регіоналам...
Українці, ми отримали те, на що заслуговували! Наразі, в нас немає жодних шансів підняти ще одну хвилю революції, вийти за межі отих народних віче-майданів, які очолюють політикани-кар'єристи і доручити владу справжнім українським патріотам, воїнам-визволителям, але у нас є потенціал, загартований війною, партизанською та підпільною боротьбою. Тож, варто вірити у перемогу та ретельно її готувати! Коли ж настане цей час? – Цього не знає ніхто! Ми, проте, надіємось, що це всього лише питання часу...
Ідентичність – це не порожнє слово, гасло чи ідея, зовсім ні, вона є нашим минулим, сьогоденням і майбутнім, щоправда, за умови її збереження. Ідентичність – це наша культура, наші традиції, наша мова, та врешті решт – наша рідна земля, за яку клали і кладуть голови хоробрі українські лицарі, тому для наших дітей вона не повинна залишитись лише словом, написаним чорнилами на аркуші паперу...
Ми – українці на українській землі, а тому вимагаємо влади справжніх українців! Наша держава найбільша у Європі, але прав на достойне життя ми маємо найменше з усіх інших "євро-сусідів". Визволення ж Української Nації в донецьких степах має означати тріумф витвореної нею самою ідеології, піднесення світогляду, який відповідає її соціальному положенню, до становища пануючого в суспільстві світогляду. Це означає важливі зрушення в системі цінностей, під знаком яких має кардинально змінитись все публічне життя з орієнтацією на традиції та культуру нації. Досі українські цінності знаходились в тіні, але революція та війна все змінили...
Націоналізм – це дієва любов до своєї нації, її захист і самопожертва задля добробуту своїх ближніх. Ось чому українських націоналістів веде вперед ідея любові, справедливості, жертовності для добробуту цього світу! Ось чому ті патріоти та націоналісти, які пройшли горнило війни та революційної хвилі, мають прагнути стати владою, не відмовляючись прийняти на себе хрест відповідальності, щоб чинити добро для ближніх і нести кару для збоченців та свавільних окупантів!
Незважаючи на всі негаразди, ми переможемо і збудуємо наш Гетьманат!
Слава Українській Nації! Слава Україні!

 

© Денис та Павло КОВАЛЬОВИ // "Повстання Ідентичності" С. 298-301, Січеслав, 2016 р.