Національна ідентичність як головна умова розбудови Великої України

Дійсно важлива проблема для сучасної України це власноруч позбавлення себе власної національної ідентичності і постійна орієнтація на когось чи щось, тим самим забуваючи власне "я" і нехтуючи традиціями і споконвічними державотворчим спадком попередніх поколінь. Мабуть це чи не єдине, що заважає побудувати сьогодні Велику Україну, міцну і могутню УССД, Україну в якій українці будуть господарями, а не постійними рівняльниками як не на псевдо-європейські цінності, так на щось інше з відмовками про посилання на якусь міфічну міжнародну спільноту та наших іноземних "партнерів" з ООН та ОБСЄ, демократичні цінності й права людини, тощо...

Чомусь замість того, аби будувати свою власну Українську Державу ми шляємося різноманітними шляхами облуди та визиску у пошуках більш привабливих інтеграцій та союзів, всілякими загальнолюдськими цінностям, навіть якщо вони напряму шкідливі для Української Нації. З сумом констатуємо, що наші ЗМІ за останні 25 років просто переламали свідомість українців (повернувши їм штамп хохлів - перетворивши на толерантних до всього українців) у прагненні мати власну державу. Якщо особа агітує за "русскій мір" - вона, зрозуміло, є ніким іншим як кацапом-окупантом; якщо особа агітує за Велику Україну - вона... теж кацап! Уявляєте? Причому хохли-порохоботи та вишиватники виють про те, щоб такі люди, які прагнуть справжнього відродження Великої України, омріяної УССД, їхали світ за очі з України куди-інде, бо ці справжні борці за самостійність і соборінсть не хочуть в божевільню під назвою ЄС, а прагнуть мати власну незалежну державу. І тільки якщо особа кричить про "європейські цінності" та прагне скоріше стати громадянином ЄС, то вона і є справжнім українцем. Як бачимо, мультикультурні тенета демоліберальної політики ЄС про важливість злягання з мавпами-біженцями і брататися з мусульманами, яких пригнобили на їх батьківщині, то є сьогодні справжнім "символом" сучасного європейського українства, а знати свою історію і поважати традиції стає анти-нормою, себто фашизмом!

Така пропаганда дебело засіла в головах сучасних українців і тільки вирвавши з лап жидівської олігархії українські ЗМІ можна кардинально щось і справді змінити. Для того, щоб мати власну Велику Українську Державу, країну, яка дійсно хоче стати незалежною, необхідно забути про всю цю зрівняльну маячну напхану в голови мільйонів українців як не спадкоємцями "червоної" Москви, так нащадками Великої Французької Революції з чиновницьких крісел Брюсселя та Стразбурґа, що ми всі рівні: за фізичними ознаками, за можливостями отримати освіту і знайти роботу, тощо. Ось тільки для цього потрібно забути про "аргументи" міжнародної спільноти, потрібно забути про те, що це є "обов'язковим", бо ми ж люди однієї великої планети Земля. На нашу ж думку, держава, яка дійсно хоче стати Великою повинна оцінювати все тільки з точки користі чи шкоди для своєї нації, корінного населення! Саме в цьому повинна проявлятися наша українська національна ідентичність! Саме через це ми маємо синтезувати все, що відбувається у зовнішньому світі, відкинути шкідливе та зосередитися на корисному, навіть якщо для цього слід застосувати насильство.

Все що підсилює Українську Націю в її боротьбі за своє існування має стати мораллю, а все що її послаблює (лібералізм, гуманізм, анархізм і тому подібні антилюдські доктрини визискування) має бути відкинуто! Винищення українців та білої раси загалом може бути швидким і активним (через тривалу війну), а може бути повільним і пасивним (впровадження дегенеративних законів та ідеологій). Різниця тільки у часі протягом якого відбувається винищення, а результат один той самий: смерть національної ідентичності та споконвіних традицій. Зараз ми стаємо свідками пасивного винищення українців як нації, за прикладом сусідів з країн-членів ЄС. Замість незалежності українці знов отримали чуже "союзницьке" ярмо; замість традиційної сім'ї - педерастів і лесбійок; замість взаємодопоміжної ролі жінки й чоловіка - фемінізм; замість аристократії - натовп слухняної бидломаси; замість пропаганди здорового способу життя - можливість обирати між здоров'ям над яким треба працювати аби підтримувати належну форму, та хворобами, які часто спричинені нашими лінощами та шкідливими звичками; замість дисципліни (вищої форми свободи) - суїцидальну вседозволенність; замість монорасової держави - купу іншородних тіл з країн здичавілого Сходу та пустельно-гірського Півдня...

Як і чому ми, українці, нащадки Святослава Хороброго та Костянтина Острозького, Дмитра Вишневецького та Петра Болбочана, Юрія Горліс-Горського та Василя Кука, до цього докотилися? - Це є нічим іншим як результатом наших постійних стремлінь бути з усіма в мирі і злагоді, та жити згідно тих правил, які є модними в сучасному суспільстві і начхати, що це є шкідливим для Української Нації - це ж задовольняє егоїстичні потреби людини: «Не варто бути фашистами, щоб забороняти заселення України інородцями, забороняти палити і вживати наркотики та інші отруйні речовини, підтримувати традиції і забороняти лібералізм! І начхати на те, що не за якусь толерантність боролися козаки, що геть за інше йшли студенти під Крути чи комбатанти дивізії "Галичина" під Броди...». Але ж нам ніяк не забути, що вони йшли в бій за Україну, а не за демократичні чи якісь інші псевдо-"цінності" за які репетують ображені толерасти з високих крісел Євро-"зони".

Нескладний аналіз багатотисячолітньої історії дозволяє зробити обґрунтований висновок, що вічна місія Великої України, її доля – періодичне відновлення порядку, повернення людини до природних основ життя, творення нових екологічних балансів. Тому замість психології "дохлої чайки при битій дорозі" пропонуємо світогляд вільної творчої людини, яка усвідомлює себе ковалем своєї долі, паном-господарем, персонально відповідальним за свої вчинки і завжди готовим відстоювати свої переконання. Для цього варто сприйняти ідеологічні засади "Руху за Гетьманат" і сприяти відновленню традиційної Української Держави в межах народного Гетьманату. Згуртувавши Українську Націю та мобілізувавши всі її сили для захисту в сучасному світі розбрату та інформаційного бруду, маємо гарантувати їй тим самим життя в майбутньому і виключно через поступ. А найбільшими ворогами поступу є зневіра, песимізм та вивищування особистого над загальним (читай - над інтересами нації). Нині, можемо констатувати, що поступ Української Нації досягається лише національною боротьбою у вигляді майданів, революцій, воєн і лише зі зброєю в руках.

Зміни в українському суспільстві після подій Революції на граніті 1990 р., дарована незалежність 1991 р., Помаранчева Революція 2004 р. не були успішними, проте Революція Гідності 2013-2014 рр. змінила ментальність українців докорінно. Хоч нині влада і досі залишилась в руках шахраїв, однак Українська Нація відродилась з попелу Майдану. Наголосимо, що наша мета – це не ефімерне прагнення будь-за-що "пробитись в парламент", "подолати бар’єр", "створити фракцію", що веде до деградації, а повноцінне відродження української національної ідентичності як основного чинника для відродження традиційної Української Держави - народного Гетьманату. Нашою метою має стати не релігійна реформація, а політична реорганізація народу. Цінність релігії має визначатися лише тим наскільки добре вона служить національній ідеї. А загалом питання зовнішніх форм побудови держави залежить лише від практичної діяльності...

Завданням усіх активіств всеукраїнскього народного "Руху за Гетьманат", що постав з попелу революційних майданів та окопів фронтових буднів, має стати встановлення нової форми держави у вигляді справжнього народного Українського Гетьманату. Саме тому, на відміну від пересічних декларацій політиків з партій-ляльководів та голосінь щодо нового "3-го Майдану" ми повинні виховувати почуття поваги до української історії і видатних особистостей, виховати соратників на культі загиблих героїв та вождів, адже велич особистості неможливо замінити нічим. І саме це ми повинні культивувати та постолювати українцям довкола нас! Основним нашим завданням залишається стати втіленням Ідеї Нації та ідеї особистості, саме тоді ми неодмінно прийдемо до перемоги в Україні. А коли організована на цих засадах Україна засвоїть собі ті самі принципи, вона обов’язково завоює собі гідне становище у світі. Немає вищої мети ніж добро нашого народу і боротьба за його свободу варта будь-яких жертв. Адже найцінніше, що в нас є на світі це наш власний народ, для якого, і на благо якого ми будемо боротися і битися і ніколи не відступимо, не втомимося, не втратимо хоробрості, не впадемо у відчай! Для нас важлива Українська Нація як гарант відродження народного Гетьманату, а не шлях деградації через мультикультуралізм; Велика Україна, а не ЄС чи "русскій мір"!

 

© Олександр НАХТІҐАЛЬ та Ревуч СІЧОВИЙ