Втрачена Українська Імперія

З прадавнього Світу Традиції до наших днів дійшло мало інформації про величні цивілізації та держави дошумерського періоду. У самих же шумерів згадується загадкова північна золотоносна Держава поміж двох гірських систем, країна з якої прийшли арії – Аратта. Шляхи експансії наших предків пролягали від "колиски" між Карпатами й Кавказом, на весь схід Європи по Урал, і далі в центральну Азію та Індію...

Істина збереглася як і в міфах та традиціях (спільності походження мов, культур), так і в Крові. Велична Імперія Аратта залишила свій спадок у генах усіх своїх нащадків: слов’ян у Європі, та у вищих кастах (варни брахманів та кшатріїв) в Індії, Ірані та Центральній Азії. Цивілізаційна потуга Аратти була очевидною. Мандрівники, герої, мудреці, найдостойніші пасіонарії своїх часів, обтинали весь континент – Центр, Південь, і аж по крайню Північ.

З глибин тисячоліть зостались лишень кургани, та земля пам’ятає і архітектурні комплекси і рештки володарів тих просторів. Найдостовірнішим фактом є генетичні дослідження сьогодення, що підтверджують наявність кровного спадку на величезних теренах, що зберіг свій слід навіть після масових переселень та навал орд. З півночі Сибіру, через Урал, сунула хвиля фіно-угрів, найзахідніші з них – Суомі (фіни) дісталися аж півночі Скандинавського півострова. Так північні арійські простори були втрачені, а в рідконаселених лісах північні племена асимільовані. Те ж трапилось на південніших Приуральських просторах, що зазнавали навал орд після інволюційного занепаду прадавньої цивілізації. Свідченням того є арійський генетичний маркер присутній в половини башкірів, та певна концентрація на неслов’янських, лісистих східноєвропейських теренах московії, що були заселені переважно фіно-уграми.

Великі післяараттівські простори продовжували населяти численні нащадки аріїв, що не давали проходу "новоприбулим". Від північного Причорномор’я по східний Каспій і Памір – це були Ґоти, Скіфи, Сармати та інші. В Античну добу на європейському континенті існувало дві великі імперії: Римська, що охоплювала південь і захід Європи з переважно кельтським населенням та Скіфія, що володіла величезними територіями на північ та захід від центру Європи, з центром Імперії у північному Причорномор’ї. Із розпадом Римської Імперії на Візантію і Західну, та з настанням Середньовіччя і на скіфських землях витворюється нова потуга.

Імперія східних слов’ян – Русь-Україна. Її вісь Північ-Південь об’єднувала водні шляхи "з варяг у греки", від Балтики до Понтиди, та далі до Середземномор’я. Триєдність Русі склалася із протоукраїнських південних, середньодніпровських племен; протобілоруських верхньодніпровських племен; та новгородських словенів у північній частині Імперії. В подальшому історичні події додали контрасту між трьома складовими цієї геополітичній осі. Спадок залишився за Півднем, у Києві. Білорусь, на землях якої знаходяться витоки річок Чорноморського та Балтійського басейнів, відіграла свою геополітичну роль як моста "від моря до моря" і у наступній імперії на цих теренах – "Великому князівстві Литовському, Руському і Жемайтійському". У Новгородщини були часи Республіки, та експансії впливу на етнічно фіно-угорський північний схід, та жахливий крах і зруйнування москвинами, ворожими та неслов’янськими елементами зі смердючих боліт (назва річки Москва походить від фінського "гнила вода") за околицями старої Імперії, що колаборували із золотоординськими зайдами.

Найбільшими осередками концентрації цивілізованості на Русі були переважно її південні, українські терени, решта територій на північ майже повністю були залісненими, окрім осередків у центральній Білорусі, навколо Полоцька, найпівнічніші у Новгороді з околицями (де жило найпівнічніше слов’янське плем’я – словени), а найсхіднішими цивілізованими землями були Стародубська та Новгород-Сіверська Чернігівщина; далі, на північ від сіверян, жили в’ятичі – найсхідніші та межові слов’яни. Там були кордони Русі, і ліси на північний схід (у верхньому басейні Волги) були населені фіно-угорськими племенами,та не мали адміністративного підпорядкування столиці Імперії, про неналежність Ростово-суздальської землі до Русі свідчать церковні літописи. Через етноцид словенів (політично, культурно та расово близьких до Києва та спадку істинної Русі), вчинений московією на Новгородщині, остання втрачала свою слов’янську мову, ментальність, чистоту крові, геополітичне значення своїх земель, тощо. Нажаль, питання ідентичності новгородських словенів нині в жахливішому стані, ніж відповідні українське, чи білоруське питання. Самі москвинські лінгвісти офіційно виділяють населення Новгородщини (і Пскова, та Твері) лише як носіїв окремого діалекту – це все що зосталось від словенської мови у тамтешніх масах. Проте це не дивно, адже ситуація з білорусами Смоленщини та українцями Північної Слобожанщини та Кубані подібна, а це дає основу для сприйняття своєї інакшості та відродження етнічної самобутності.

Необхідною умовою Переродженої Русі, як втілення прадавньої традиції Державності, є правдиве встановлення глибин історичного коріння, походження та безумовного права на владарювання, як на теренах Імперії східних слов’ян – Русі, так і далі на всій східноєвропейській рівнині, де лежали шляхи експансії Великої Аратти, де за полярним колом ступали арійські герої, що долали весь континент аж з Індії, шукаючи Небесну мудрість там, де зоряне небо, немов прикріплений полярною зорею дах, зорить піврічну ніч, а Сонце мляво блукає обрієм решту року. У теперішні часи, нам необхідно згадати Шлях предків, що є проявом одвічного Духу експансії та Творіння нового життя. Ми маємо славити нематеріальне, метафізичне, те що вічно житиме в душах наступних поколінь, надихаючи на боротьбу. Волюнтаризм нашої Імперії - це Воля Nації до життя, розростання та процвітання; фанатична віра в істинність та перемогу Ідеї Nації; Дух одвічної стихії, що шикує в лави війська хоробрих завойовників, нащадків кшатріїв, воїв та козаків.

 

© Друг ХУНТАР