Гетьман Іван Мазепа і Дніпрово-Азовські походи козаків

Доба гетьмана Івана Мазепи була насичена військовими подіями. Згідно з Коломацькими (1687 р.) та Московськими статтями (1689 р.) українське військо зобов’язано було брати участь у кампаніях держави Романових. Не стали винятком і Дніпрово-Азовські походи козаків 1695-1696 рр., які були частиною московсько-турецької війни (1686-1700 рр.).

Детальніше...

Підкорювач степу з роду Рюрика

Мстислав Хоробрий, брат Ярослава І Мудрого – одна з непопулярних постатей давньої української історії. Всі знають про заслуги його батька, Володимира І Великого – Хрестителя Русі та брата, що збудував Софію Київську. А про Мстислава, що від 1024 до смерті у 1036 рр. володів половиною Київської держави, якось забувають.

Детальніше...

Кобзарі – співці козацько-лицарської слави

Багатоплановим архаїчним елементом козацького культурного комплексу були кобзарі – військові співці слави українського козацтва. Кобзарство не є виключно українським феноменом. Воно постає складовою частиною індоєвропейського мілітарно-культурного комплексу, одним з важливих елементів якого й виступали військові співці.

Детальніше...

Непереможний гетьман

Петро Конашевич-Сагайдачний – неминуща постать в історії української нації. Він явився на переломі епох, коли люди втрачали орієнтири. Шляхта, ще покоління тому об’єднана навколо князя Констянтина Острозького, що просував освіту та захищав православну віру, тепер масово католизується, проходячи через єзуїтські школи.

Детальніше...

Гірка доля України: відсутність державної ідеології та криза її еліти

У зв'язку зі 100-річчям початку Української національної революції та проголошення УНР, сучасний стан держави Україна вимагає від кожного історика надати аналіз минулим і теперішнім подіям, простежити проміж ними генетичний зв’язок і зробити відповідні висновки. Це надасть нам більш об’єктивно зрозуміти причини поразки УНР та її наслідки, і логіку розвитку сучасної Україні як держави за останні 29 років її існування. Відтак знов досліджуються спогади таких постатей, як В. Винниченко, Д. Дорошенко, О. Гольденвейзер, А. Дєнікін, А. Марголін, що спонукає висувати невтішну тезу: постійні поразки українського проєкту стали можливими через відсутність державної ідеології та кризу всередині її еліти.

Детальніше...