Паралелі між культурами козацтва та пізньосередньовічного лицарства

Досліджуючи різноманітні елементи культурного комплексу українського козацтва, неможливо залишити поза увагою західноєвропейські впливи на культуру українських козаків. Як відомо, на XI ст. європейське лицарство повністю християнізувалося, і розпочався новий етап його розвитку, а саме – формування і становлення духовно-лицарських чернечих орденів.

Своїм існуванням та успішною боротьбою з ворогами ці чернечі ордени справляли велике враження не тільки на західноєвропейське неорденське лицарство, але й на своїх близьких та віддалених сусідів, у тому числі й на східноєвропейські військові стани, включаючи козацтво. Цей вплив знайшов своє відображення в найвищому прояві українського козацтва  Запорозькій Січі – "козацькій християнській республіці".

З лицарсько-чернечими орденами Західної Європи ХII-ХІV ст. Запорозьку Січ єднають такі елементи, як релігійність, аскетизм, колективне землеволодіння, культ Діви Марії та святих Георгія і Михаїла. Ці елементи формувалися і розвивалися в західноєвропейському лицарстві, а пізніше відтворились і продовжили свій успішний розвиток на теренах Запорозької Січі. В процесі християнізації Європи у VIII-ХІ ст. християнська заповідь "не убий" увійшла в протиріччя з войовничими принципами лицарства. Новим піднесенням релігійної активності західноєвропейського лицарства вирізнився період так званих хрестових походів, що тривав майже 200 років, з кінця XI ст. і до останньої третини XIII ст.

Унікальним продуктом хрестових походів було створення духовних лицарсько-чернечих орденів  станових організацій європейського лицарства, членів яких ще іменували "лицарями церкви". Наймогутнішими з них були три ордени: іоанніти, тамплієри, тевтонці. На відміну від християнських ченців, вони брали на себе ще четверту обітницю  військову  воювати з невірними до повного очищення від них Святої Землі  Палестини. У середньовічній Європі надзвичайно посилився культ, архангела Михаїла, котрого за правом можна вважати головним небесним воїном. Йоган Гьойзінґа зазначав, що не тільки релігія панувала в тогочасному суспільстві, але й самі релігійні уявлення підпали під привабливі ідеї лицарства. Франко Кардіні стверджує, що тотальна популярність архангела Михаїла поміж народів, які ставали на шлях християнізації, виявлялася наслідком збереження в нових шатах колишніх стародавніх військових культів.

Як для західноєвропейського лицарства, так і для українського козацтва і, зокрема, для запорожців, одне з найкардинальніших завдань полягало в захисті християнської віри та церкви. На території Січі існувала церква Богородиці (Діви Марії) Покрови, на гроші ж запорожців були споруджені Трахтемирівський та Межигірськпй монастирі, де козаки заліковували свої рани і хвороби та доживали віку. Належність до православної християнської конфесії була найголовнішою умовою прийняття до братства козаків-запорожців. Якщо ж вступаючий виявлявся нехристиянином (іновірцем), Запорозька громада вимагала хрещення чи навернення його до православної грецької віри.

Особливо варто відзначити невибагливість запорозьких козаків у повсякденному житті, яку можна порівняти з аскетизмом західноєвропейських лицарів-ченців. Аскетичність козацького життя, зокрема під час походів (а в них вони провадили більшу частину свого життя), була добре відома сучасникам  вітчизняним та іноземним. Колективне землеволодіння  ще одна з паралелей між архетипами культури козацтва та пізньосередньовічного лицарства Західної Європи.

Таким чином, безсумнівно, Запорозька Січ не тільки мала аналогії з духовними лицарсько-чернечими орденами Західної Європи ХІІ-ХІV ст. З ними Січ поєднують також релігійність і аскетизм козацького побратимства, колективне володіння земельними угіддями, культи Діви Марії Покрови, пошанування святих Михаїла та Георгія Побідоносця (святий Юра). Ймовірно, ці західноєвропейські пізньолицарські впливи не були прямими, а швидше всього, опосередкованими як у просторі, так і в часі. Духовні лицарсько-чернечі ордени були не тільки зразком і об’єктом для наслідування запорозькими козаками, зокрема, січове лицарство розвивало старі лицарські і творило нові власні традиції на плідному українському ґрунті.

 

© Христина КОРЖ