Лжебратерство

Уявіть собі, що у вас є брат, але ви не знали про його існування. Вам завжди казали, що він вам зовсім не брат, навіть більше, він вам чужий, підсміхається з вас і навіть ставиться до вас вороже. З іншого боку, з вами живе людина, яка називає себе вашим старшим братом і клянеться вам у вірності, але постійно намагається залізти до вас у кишеню, щоб витягти гаманця.
Ця історія про те, як один галичанин дізнався, що був український повстанський рух у східній та центральній Україні. І зрозумів, що вороги України незаслужено називають "націоналюгамі" тільки патріотів з Волині та Галичини. Бо насправді дух українського спротиву зародився не у Львові чи Рівному. Він зародився в степах Херсонщини, на Дніпропетровщині та Черкащині. Вам щось кажуть імена Василь Чучупак, Андрій Чорнота, Юрій Горліс-Горський, отамани Зелений, Чорний Ворон чи Кость Блакитний? Навряд чи. І не тому, що вони зробили для України менше, ніж Шухевич чи Кук, а тому, що вони  повстанці зі Східної України. Адже антиукраїнській пропаганді завжди хотілося показати стереотип братерства: "Украіна і Рассія єдіни! І только кучка буржуазних са Львова нікак нє апомнятся".
Тільки у одного отамана Зеленого у 1919 р. було 35 тис. повстанців, які визволили від більшовиків та денікінців Черкаси, Київ та протягом двох років утримували "чистими" Трипілля та околиці. Звідси, власне, і пішла назва "Трипільска республіка". Так, 15 липня 1919 р., через 265 років по Переяславській раді, отаман Зелений у Переяславі в присутності десятків тисяч місцевих жителів урочисто скасував союз із Москвою. І, о диво, це було зроблено не галицькими січовими стрільцями чи "западенськими буржуазними націоналістами", а простими київськими і черкаськими робітниками і селянами! То проти кого ж боролися лєнінські більшовики в Україні? Проти куркулів чи буржуїв, чи, може, проти "галицьких шовіністів"? Походження повстанців та їх отаманів підтверджується чекістськими "заключєніями по дєлу..." в яких поруч із прізвищами майже у кожного вписані стандартні фрази "происходящий из крестьян, по профессии хлебопашец, беспартийный, под судом и следствием не состоял".
Більшовицький командир українського фронту Владімір Антонов-Овсєєнко 30 листопада 1918 р. у прикордонному місті Суржа на Курщині так наставляв красноармійців: "Протів нас стоіт трідцатимілліонний народ, імена каторих нєвазможна виґаваріть, внєшнасть каторих такова, што іх нада убівать бєзо всякага міласєрдія і пащади. Ета звєрі... с німі нєльзя абращаться как с парядочнимі людьмі. У нас кровь лучше, сердце – твьорже, нерви – крєпче... Ми далжни вижать всьо вазможное із Украіни, штоби усіліть ваєнний патенциал Рассіі". Гітлер би плакав, але він тоді навіть ще не мріяв про подібне для свого Райху. Після того, як українці зрозуміли справжні наміри "східного брата", який перся до нас, підсилений десятками тисяч інтернаціональних солдат з китайців та латишів, їх ставлення до російської комуни змінилося в корені.
Як згадує сучасник тих подій Марко Шляховий родом з Глевахи під Києвом, саме тут вперше і почув він голос одної селянки, яка, бідна, наслухалась, в старих літах будучи, "і в Бога і свєрх Бога, в шестнадцать вьорст, тваю мать". А випровадивши своїх "гостей", розповіла повстанцю такі жахи: "Господи Милостивий, що це за люди? Це нечиста сила. Це злодії якісь. Дивіться, з тими (думаю, що вона мала на увазі українців-галичан), було, й побалакаєш як слід, і дарма, що вони ніби кажуть "чужі", але як говориш з ними, то неначе зі своїми, сільськими. А це  як татарва, та скажені, мов чорти, та й, надісь, і командує ними таки той, лукавий...". Я відразу згадую, як на Різдво 2008 р. газета місцевої компартії вийшла одночасно з привітанням свого лідера і "благословенням" московського патріарха. То хто з цих двох щирий скажіть, будь-ласка?
Окрім "Трипільської" у 1917-1920-х рр. було ще й чимало інших "республік", вільних від большевизму  "Ямпільська", "Медвинська", "Чигиринська", "Мліївська", "Кубанська", "Холодноярська", з центром у Мотрониному монастирі, яка під національним прапором вела запеклу збройну боротьбу аж до 1922 р.! Повстанці тих часів використовували на території центру, півдня і сходу України методи партизанської боротьби, які потім успішно перейняла УПА на Волині та в Галичині. Учасник повстанського руху в Холодному Яру на Черкащині Юрій Горліс-Горський згадував у своїй книзі "Холодний Яр": "Землянок для людей викопано чотири, на півсотні мешканців кожна, ще одна – довга, з трьома виходами – вміщала коней. Усі землянки сполучені між собою підземним ходом. Виходи зроблено так, щоб можна було стріляти на всі чотири сторони світу. Всі знали лісовий звичай: переступивши поріг землянки, не можеш до весни з власної волі залишили її і піти додому... Холодний Яр відвагою і кров'ю вписав блискучі сторінки в історію Визвольної боротьби. Лише з Мельників у тій боротьбі загинуло понад триста чоловік. І це лише з одного села, в якому від сили тоді проживало до півтори тисячі мешканців! Саме у Холодному Яру було започатковане повстанське вітання "Слава Україні!", з відповіддю "Україні Слава!", яке потім вояки УПА змінили на "Героям Слава!".
До чого я все це пишу? Тому, що знання своєї справжньої історії робить людину сильною духом і свідомою розумом. В результаті можна уникнути помилок минулого і вчасно позатикати роти нащадкам банд чекістів та комсоргів, які останнім часом активно спливають на поверхню і подають голос під виглядом "української інтелігенції" і "представників народу". Саме того народу, якого їх предки тисячами розстрілювали тільки за те, що ті не хотіли бути пограбованим і чинили опір "красному тєрору". Ватажкам цього терору, доречі, ще й досі, попри декомунізацію, в багатьох містах України стоять пам'ятники та названі вулиці... В час коли ми відзначаємо українських героїв, обов'язково потрібно згадати людей, з яких почалася новітня боротьба за українську незалежність — козаків і гайдамаків зі східної та центральної України 1917-1920-х рр. Адже саме вони вперше висунули ідею, оформлену у гасло Холодного Яру: "Воля України  або смерть!". І саме їх наші вороги досі свідомо намагаються не згадувати, щоб українці і надалі ділилися на "западенців" та "східняків", і в той же час вірили байкам про слов'янське "братерство" та "одну історію". Більше 10 млн. українців та інших національностей, що з ними проживали за цю історію були винищені тільки за любов до своєї країни. Хай бог милує із такими "братами". Слава Україні!
 
© Назар ГРИНИК