Життя за останнього Гетьмана України

В історії України часом бракує вірності. Це слід визнати. Стояти на своєму до кінця — це риса за яку ми призабули, і далеко не вчора. Інакше б не було трагедії Батурина та програшу визвольних змагань в ХХ ст. Ми, правда, любимо в час атаки зовнішнього ворога (чи радше зовнішніх ворогів) влаштувати безлад в себе в хаті, а потім дивуватись "ну чому ж така біда, ми ж хотіли як краще". Висновків знову таки ніхто не робить, а тоді в нас як не "чорна рада", то "майдан".

На щастя історія нашого народу знає людей, для яких честь і вірність були не простими словами. Один з таких Микола Сахно-Устимович (1863-1918), виходець з давнього українського козацького роду, знаного за чималу кількість видатних військових і громадських діячів (двоє родичів Миколи Миколайовича також відіграють помітну роль в Перших визвольних змаганнях). Попри успішну діяльність у господарській справі, як землевласник, фабрикант та домовласник, Сахно-Устимович повсякчас демонструє свою українську ідентичність, а у 1917 р. пристає до Українського вільного козацтва (далі — УВК), де його обирають в керівний орган  Генеральну раду. Зазначимо, що почесним очільником УВК тоді було обрано генерала Павла Скоропадського.

Микола Сахно-Устимович у суспільно-політичній діяльності стояв ближче до правого флангу. Така позиція була досить ризикованою в силу домінування в українському русі лівих та ліберальних напрямів. Прихильність до мілітаризму, традиційного православ'я, монархічного устрою засуджувалась, і автоматично означала остракізм з боку решти українського руху. Варто було не підтримувати "права жінок" (тобто фемінізм І-ї хвилі), "всесвітню федерацію народів" чи "народну міліцію" замість армії, і тогочасними українськими інтелігентами одразу ж навішувавсь ярлик "чорносотенця". Навіть серед партій, що прямо виступали за самостійність України бачимо подібні рядки. Власне і нині змінилось мало, спробуй відкрито виступити проти євроінтеграції та ґендеризму, і тобі зразу припишуть "руку Москви".

Сахно-Устимович на початку 1918 р. долучається до Української громади, напів таємної організації, що мала на меті встановлення монархічного або ж гетьманського ладу. Зрештою, їм та ще ряду організацій це вдається в 29 квітня 1918 р. замість "народної республіки" постає Українська Держава під проводом Ясновельможного Гетьмана всієї України Павла Скоропадського. Миколі Сахно-Устимовичу пропонується посада голови ради міністрів, від якої він змушений відмовитись під тиском ряду політичних партій ліберального напряму, що вбачала в Гетьманові "диктатора" та "москаля", тому наш герой був змушений зайняти іншу відповідальну посаду в уряді.

Найсміливіший вчинок Миколи Сахна-Устимовича, що свідчить про характер цього чоловіка, стався сумного дня 14 грудня 1918 р. Слід визнати наявність в нашому українському характері потягу до безглуздих дій, які ми потім бризкаючи слиною любимо виправдовувати. Прикладом такого є проведення "чорних рад", "майданів" та "повстань проти тиранів" в умовах, коли на нас наступають ворожі армії. Всі ці борці за волю зрештою даються на втіки, і український народ потрапляє в ще гіршу біду, аніж за часів правління "тирана". Наприкінці осені 1918-го, в умовах наступу більшовицької армії, ліберальне крило українського руху підняло повстання проти гетьманату. До нього долучились (як завжди) і військові націоналістичного напряму (про що згодом, як кажуть, шкодували), декотрих з яких, як напр. полк. Визволителя Криму, генерала Болбочана розстріляли за наказом тих же лібералів, а виконавці розстрілу зрештою опинились у лавах більшовиків.

Вірними Гетьманові в ті дні лишились тільки деякі військові та політики на зразок Івана Полтавця-Остряниці чи В'ячеслава Липинського. Серед таких був і Микола Сахно-Устимович. Обставини його загибелі лишають з'ясованими не до кінця, він чи то загинув зі зброєю в руках в боях за Українську Державу і Гетьмана в передмістях Києва, чи то застрелений зненацька під час спроби напоумити повсталі частини української армії. Так чи інакше, Микола Миколайович Сахно-Устимович вписав своє ім'я в історію як приклад чоловіка для якого честь та вірність була не просто словами. І як же цього бракує в нашій історії.

 

© Українська ЗЕНТРОПА