Станиця Охтирська до останнього прагнула в Україну

Влітку 1917 р. у Катеринодарі відкрилися курси українознавства для місцевих вчителів. Національна Рада Кубані запросила для цих курсів викладачів з Наддніпрянської України. Крайовий уряд вирішив українізувати всі кубанські школи, однак вже за рік білогвардійці, анексувавши землі Кубані, розстріляли всіх прибічників самостійності та приєднання до України.

Не зважаючи на білий, а згодом червоний терор, Національна Рада Кубані змогла провести у деяких населених пунктах українізацію. Найбільш якісно було переведено усі освітні та адміністративні заклади у станицях Полтавська та Охтирська. Саме там з осені 1917 р. викладання в школах велося виключно українською мовою. А навесні 1918 р. в станиці Охтирській, завдяки старанням члена Законодавчої Ради Кубані Кузьми Безкровного була відкрита перша у краю українська гімназія. Від тепер українські діти могли на рідній землі отримати освіту рідною солов'їною мовою.

У цей же час в станиці Охтирській було засновано і товариство "Просвіта". Налагодити діяльність просвітянських гуртків на Кубані допомагали вихідці з Києва, Одеси, Харкова та, навіть, з далекого Львова! Вони привезли з собою чимало книг та започаткували друк українських газет. Взагалі, рідна станиця Охтирська, як наголошують кубанські історики, була однією з найбільш національно-свідомих у краї. І не дивно, адже тут проживали нащадки чорноморського козацтва: Михайло Теліга, Яким і Кузьма Безкровні, великі патріоти української Кубані.

Станичним отаманом був харизматичний Яків Теліга (батько вже згаданого Михайла). З його ініціативи та за санкцією Кубанської Ради станиця Охтирська чи не першою відреклася царів Романових присягнувши спочатку Тимчасовому уряду (березень 1917 р.), а потім Українській Народній Республіці (листопад 1917 р.). Місцеві мешканці пишалися своїм українським походженням, а тому на головній площі встановили щоглу, вивісивши жовто-блакитний прапор. Під ним громада станиці Охтирської згодом присягнула і вільній Кубанській Народній Республіці, яка мала увійти до складу Самостійної Соборної України. Та цьому не судилося статись: восени 1918 р. білогвардійці зайняли населений пункт, методично знищуючи все українське; а влітку 1919 р. сюди остаточно прийшли більшовики, щоб лишитись на невизначений строк, караючи контрреволюційні рештки та колективізуючи нащадків вільних козаків Кубані.

 

© Друг "КУБАНЕЦЬ"