Гадяцька унія: польський погляд

Гадяцька унія (1658 р.) посідає важливе місце в історії Центрально-Східної Європи другої половини XVII ст. Вона безпосередньо вплинула на подальший хід українсько-польських відносин і геополітичні зміни у регіоні. Саме тому Гадяцька унія здавна привертала увагу істориків України і Польщі. Вивчення їх творчого доробку є важливим не лише з точки зору з'ясування стану розробки тематики Гадяцької унії, але й для розуміння тих ідейних зсувів, які відбувалися у ХІХ-му і на початку ХХІ-го ст. у польській історіографії.

Попри значну увагу польських науковців до цієї тематики, їх творчий доробок не става предметом історіографічного аналізу. Новизна авторського підходу полягає у цілісному вивченні у польській історіографії зазначеної проблеми шляхом окреслення ключових ідей авторів ХІХ — початку ХХІ ст. Так, з польських дослідників ХІХ ст. важливу роль у дослідженні Гадяцької унії відіграв А. Валевський. Він вважав її тріумфом "шляхетської демократії" над інтригами Москви. Натомість Є. Морачевський засуджував Гадяцьку угоду. У праці "Dzieje Rzeczypospolitej Роlski" автор зазначив, що козаки боролися за корпоративні права, але не мали права на здобуття шляхетських титулів, а отже, і Варшава не мала намірів втілювати угоду в життя.

Важливий внесок у вивчення історії Гадяцької унії вніс на початку ХХ ст. Ф. Равіта-Ґавронський. Він шукав корені унії у 1654 р., коли з'явилися перші непорозуміння між Військом Запорозьким і Московським царством. Історик звернув увагу на різні типи соціальної поведінки і пов'язану із цим культурну різницю між Заходом (поляками та українцями) та Сходом (Москвою). Причини поразки унії історик вбачав у "дусі козацької непокори" і у неспроможності ставити суспільні інтереси вище особистих. Цікавою є думка В. Томкевича, який наприкінці 1930-х рр. опублікував статтю, присвячену ґенезі Гадяцької унії. Він порівняв її із Конституцією від 3 травня: «Обидва акти практично не були втілені в життя, здорові наміри в обох випадках з'явилися запізно, і зрештою були перекреслені зовнішніми чинниками, тобто  Московією». Оцінюючи значення Гадяцької угоди, історик зазначив, що це була «велика ідея, яка виросла з духу найкращих традицій Ягеллонської Польщі». На думку В. Томкевича, у разі реалізації унії Військо Запорозьке отримало б поштовх для розвитку, а зміцніла Річ Посполита могла вирішити всі свої проблеми.

Після 1945 р. тематика Гадяцької унії здебільшого розроблялася в еміграційній польській історіографії. Зокрема, йдеться про праці авторів, які мешкали у Великій Британії  С. Кошцялковського, В. Квятковського, В. Велгорського. Вони переважно відтворювали ідеї попередників, і насамперед  спиралися на працю "Kozaczyzna ukrainna w Rzeczypospolitej Polskiej do konća 18 w." Ф. Равіти-Ґавронського. Кінець доби ПНР (в 1989-1991 рр.) спричинив активізацію досліджень з цієї проблематики. З'явилися праці, у яких знайшли відображення нові візії і аспекти Гадяцької унії. Зокрема, слід згадати про М. Швабу, який охарактеризував ставлення литовської шляхти до укладення угоди. Такий маловідомий факт в історії унії як козацьке посольство на сейм 1659 р. висвітлив Я. Волошин. Особливу увагу історик приділив аналізу тих пунктів угоди, які стосувалися проблем релігійного характеру, і зокрема  скасування Берестейської унії.

Заслуговує на увагу також праця М. Франца "Idea panstwa kozackiego na ziemiach ukrainnych", яка викликала дискусію серед польських і українських істориків. На думку М. Франца, справжніми творцями Гадяцької унії були П. Могила і П. Конашевич-Сагайдачний. Саму угоду автор оцінює позитивно, стверджуючи, що еліти обох сторін були готові до її підписання. В цілому ж у ХІХ  на початку ХХІ ст. у польській історіографії спостерігається значний діапазон оцінок значення Гадяцької унії. Це розмаїття зумовлювалося специфікою поглядів авторів і домінуючими у певну добу підходами до оцінки українсько-польських відносин.

 

© Катерина КОЛІСНИК