Ґалаґанівська концепція селянської реформи

Особистість Григорія Ґалаґана недаремно зацікавила його сучасників ще наприкінці ХІХ ст. Його діяльність на громадських теренах та істотний внесок у селянську реформу 1861 р. становлять особливий інтерес для істориків. Втім сам Григорій Ґалаґан є однією із найбільш суперечливих постатей серед представників еліти Лівобережної України. Значною мірою це пов’язано з тим історіографічним образом, який був створений дослідниками на основі свідчень сучасників та власних роздумів, симпатій, ідейних та професійних уподобань.

Важливою причиною нашої уваги до постаті Григорія Ґалаґана стала наявність широкого кола джерел і літератури, які акумулювали необхідну інформацію про одного із найактивніших діячів підготовки селянської реформи на Лівобережній Україні. Найбільш достовірним джерелом для вивчення біографії Григорія Ґалаґана є його щоденники, які він писав з 16-річного віку, та ділове листування, частково опубліковане в часописі "Киевская старина". Відомості щодо історії роду Ґалаґанів, необхідні для отримання початкової біографічної інформації, також можна почерпнути з "Малоросійського родословника" та ряду біографічних нарисів некрологічного характеру.

Відомо, що Григорій Павлович Ґалаґан народився 15 серпня 1819 р. у родовому маєтку в селі Сокиринці Полтавської губернії (згідно з відомостями "Малоросійського родословника" — у Києві). Рід Ґалаґанів дослідники не відносять до найдавніших аристократичних сімей Україні, його поява пов’язана насамперед із процесом перетворення козацької старшини на шляхетство, який відбувався протягом XVIII ст. Григорій Ґалаґан ріс у родині, забезпеченій чималими статками. Він отримав гарну освіту в Петербурзькому університеті та був знайомий із видатними мислителями та діячами культури свого часу, такими як Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Микола Максимович, Федір Чижов, брати Аксакови. Та своє подальше життя й діяльність сам Григорій Ґалаґан тісно пов’язав з рідною Наддніпрянщиною.

Основним предметом дослідження істориками особи Григорія Ґалаґана була його широка й щедра благодійна, меценатська діяльність, активна участь у культурницьких "україно-малоросійських" проектах. Завдяки цьому він беззаперечно був включений до пантеону наших суспільних діячів, а навколо його постаті утворився ореол "ліберальності". Дійсно, Григорій Ґалаґан за власний кошт збудував новий середній навчальний заклад у Києві  Колегію імені Павла Ґалаґана, що стала справжньою "кузнею кадрів свідомих українців", брав участь у просвітницькій діяльності гуртка слов’янофілів, перекладаючи відомі твори на українську мову, опікувався талановитим кобзарем Остапом Вересаєм, фінансував видання Пантелеймона Куліша.

Та попри всі свої благородні якості Григорій Ґалаґан залишався людиною свого часу і стану, що чітко простежується при дослідженні його поглядів на селянську реформу 1861-го. Замислюватися над життям селянства, облаштуванням його побуту видатний меценат з Полтавщини почав ще в юнацькі роки. А отримавши невдовзі після відставки можливість самостійно управляти родовими маєтками в Чернігівській та Полтавській губерніях, упритул, на практиці зайнявся цією проблемою не тільки як земле- та душевласник, а й як повітовий керівник дворянства, який повинен був контролювати взаємовідносини між поміщиками та селянами на підвідомчій території. Отже, на момент гласного обговорення селянської реформи з кінця 1857 р. Григорій Ґалаґан вже був цілком підготовлений працювати над вирішенням важливої суспільної проблеми, що йому й довелося здійснювати в Чернігівському губернському комітеті з облаштування побуту кріпосних селян, а згодом як члену-експерту Редакційних комісій в Санкт-Петербурзі.

Погляд на селянську реформу, який відстоював Григорій Ґалаґан, мав свої особливості... По-перше, на думку мецената, селяни повинні були бути наділені правом спадкового користування ділянкою з прилеглою землею. За це до оцінювання ділянки селянин не мусив виконувати ніяких повинностей. По-друге, селянам необхідно було надати юридичне право на ділянку, тобто право викупу її у поміщика за встановлену суму. Безземельне звільнення, на думку Григорія Ґалаґана, жодною мірою не повинно було мати місця в новій реформі. По-третє, необхідно було установити розмір мінімального наділу, який зобов’язаний був отримати кожен селянин. Роль, відведена уряду в проведенні селянської реформи, зводилася Григорієм Ґалаґаном до надання фінансової допомоги в організації вирішення аграрного питання.

Слід взяти до уваги, що Григорій Ґалаґан не був геть позбавлений бажання зберегти велике землеволодіння за поміщиками, як і не був прихильником ідеї звільнення селян без компенсації їхніми колишнім власникам. Тверезо розмірковуючи й оцінюючи економічний стан у сфері сільського господарства, він припускав, що після ліквідації кріпацтва селяни повинні стати дрібними власниками, з часом отримати можливість самостійно розпоряджатися своїм земельним наділом. Звісно, як і будь-який поміщик, він не міг знехтувати інтересами свого стану, тож відстоював думку про опікунську роль поміщика над селянами, принаймні на першому етапі реформи.

По суті, погляди Григорія Ґалаґана на селянську реформу 1861 р. багато в чому збігаються з ідеями його співвітчизника Михайла Позена, якого сучасники, а згодом історики величали не інакше, як "кріпосник". Між тім прагнення Григорія Ґалаґана домогтися помірних умов для викупу селянами землі (відомий факт, що сам меценат практично наодинці відстоював найбільш низьку викупну ціну на землю під час засідань Чернігівського губернського комітету) дає підстави говорити про умовність його "ліберальних настроїв" при підготовці селянської реформи. Отже, проаналізувавши погляди й переконання Григорія Ґалаґана відносно умов скасування кріпосного права, маємо привід стверджувати, що він не був твердо переконаним тогочасним "лібералом", виразником точки зору певної верстви дворянства, яке можна віднести до "помірних лібералів", або ж "центристів".

 

© Олександра СІЧКАР