Про походження козацтва

На сьогодні існує декілька теорій про походження козацтва на українських теренах. Всі вони мають різну доказову базу і більшість з них є політично заангажованими. Отже, спочатку почнемо зі "спотворених" версій, а потім перейдемо до більш правдивих.

По-перше, є теорія про походження козаків від кочовиків. Вона грунтується на тому, що приблизно в той же час (XV ст.) на Порубіжжі з Диким Полем жили декласовані елементи з кочовиків, що не мали над собою влади. Вони називалися "козаки" і до наших запорозьких козаків мали відношення трохи менше, ніж ніяке. Ця теорія підтримувалася істориками, що хотіли розбити український етнічний масив на галичан, русинів, хохлів і козаків, подати українців у вигляді зшитої із погано припасованих шматочків спільноти. Ця теорія летить в прірву.
По-друге, існує теорія походження від середньовічних бродників, що займалися промислами у пониззі Дніпра. Однак, часова прірва у 200 років унеможливлює генетичний зв'язок між явищами, хоча вони й мають спільні риси й сутність.
По-третє, є теорія про селян-утікачів. Вона також нежиттєздатна, бо щоб вижити в степу, треба було мати навички виживання, довгих походів, вміння управлятися зі зброєю. Також цю зброю треба було мати. Як і коня. Селяни не мали ані першого, ані другого, ані третього. І хоча селяни-утікачі становили деякий відсоток козаків, це не було масово. Ця теорія подобалася українській інтелігенції XIX ст., яка хотіла прив'язати козацьке лицарство до всіх українців (що в основному тоді були селянами), і більшовикам, які любили класову боротьбу "селян проти польсько-шляхетських загарбників".
По-четверте, існує теорія організованої появи, за наказом уряду. Це також "слизька" теорія, адже таке масштабне явище не з'являється за помахом чарівної палички, а повинно мати під собою соціальне підгрунтя.

За часів правління Данила Галицького, Королівство Русь насичилося дружинниками і боярами з усієї колишньої Київської держави. Це склало величезний дисбаланс в соціальній структурі - близько 10% населення мали шляхетне походження. Під час правління короля Любарта (Дмитра) відбулася перша подія, що призвела до деклассації частини шляхти. Це проведення військової реформи за литовським зразком і інтеграція України до Литовсько-Руської держави. Багато нижчих бояр випали із шляхти. Наступною подією було скасування українських князівств і запровадження воєводств у XV ст. Традиційна безпекова система України була зруйнована, а реформа знову декласувала, або понизила у статусі частину нижчого боярства. У цій ситуації деякі шляхтичі вдавалися до так званого уходництва. Вони періодично вирушали у Дике Поле, щоб заробити на життя. Займалися полюванням, рибальством, бджільництвом, торгували "контрабандою" із Кримом. Не гребували і розбоєм, грабунком купців. Поступово на півдні і сході нинішньої держави Україна з'явилися зимівники, тимчасові переправи. Такий спосіб хазяйнування ніс великі ризики, тому "уходники" збивалися у ватаги, бо гуртом було легше давати відсіч кочовикам. Водночас, можновладці тогочасної України - князі, старости, воєводи, маршалки і гетьмани - розуміли, що ці хлопці, "уходники", є досвідченими бійцями і не використовувати їх для організованих походів було б тупо. Часто урядовці знаходилися у доволі скрутному положенні, коли грошей, чи солдат з центру не вистачало, а боронити кордон, чи йти в похід треба було. Тому вони охоче брали козаків на службу, залучали до походів.

До середини XVI-ого ст. козацтво вже мало невеликі поселення у Дикому Полі, могло збиратися у великі загони для здійснення грабіжницьких походів у Крим, Туреччину і Московію, або виступати автономною військовою одиницею, долучаючись до урядових і князівських армій. Наступним поштовхом для розвитку та чисельного росту козацтва стали Люблінська унія 1569 p. та Берестейська унія 1596 р. Знову частина шляхти, при входженні України до складу польської Корони, не отримала шляхетних прав. Дісталося й православним міщанам. З Польщі наїхала купа католиків і євреїв, що витісняла православні цехи, що тепер стали поза законом. Всі ці ображені люди поповнили ряди козаків. Серед міщан було багато вправних ремісників, до того ж вони знали, що таке зброя - жителі українних міст постійно давали відсіч татарам та свавільним феодалам. Ця хвиля принесла в козацтво антипольські та антисемітські настрої, адже саме в них вони бачили причину своїх нещасть.
Протягом XV-XVI ст. козацтво поповнювалося авантюристами, шукачами пригод з усієї Європи, усіх соціальних станів та національностей. Колонізаторський характер спільноти і екстремальні умови висунули на перший план не походження людини, а її вміння, корисність для колективу, лідерські якості. Тому з часом різні за етнічним та соціальним походженням люди сплавилися у одну демократичну спільноту. На 1600 р. можна сказати, що козацтво пройшло етап свого формування і почало перебирати на себе функції української еліти.

 

© Павло ПАВЛИЧ