Гуцульська республіка — державницька відповідь українців Закарпаття

На початку листопада 1918-го мешканці закарпатського селища Ясіня створили загони самооборони. Головна мета — не допустити грабунку з боку австро-мадярських солдатів, котрі повертались додому після закінчення Великої Війни. Народну Самооборону очолив Степан Клочурак, демобілізований офіцер цісарської армії, на долю якого випало не мало випробувань.
Початок свого існування Гуцульська республіка бере з 8 листопада 1918 р. Тоді на народних зборах мешканці Ясіні обрали Гуцульську Народну Раду (далі — ГНР), яка складалась з 42 членів, і проголосували за об’єднання з Україною. Головою її було обрано Степана Клочурака. Збройні сили складалися з міліції та прикордонників, що мали відзнаки української армії. Навчання у школах та діловодство велося українською мовою. Між ГНР і сусідньою ЗУНР було встановлено тісні зв’язки, які ні на мить не припинялись.
Згодом представники ГНР взяли участь в роботі Будапештського та Сигітського конгресів, скликаних законним мадярським урядом графа Міхая Карої. Гуцули відкидали пропозиції залишити Закарпаття у складі Мадярщини, яка на той час вже вела свою війну за незалежність від румунів і країн Антанти. У відповідь на це 22 грудня 1918 р. було введено мадярські війська до Ясіні. Делегація ГНР під проводом Євгена Пузи попросила військової допомоги у секретаря уряду ЗУНР Дмитра Вітовського. Той заявив, що ЗУНР готова допомогти, але за умови, якщо гуцули сформують свої збройні сили.
Для того, щоб здійснити задумане, потрібно було ліквідувати мадярську залогу в Ясінях. На ранок 6 січня 1919 р. відбулися таємні збори, на яких було прийнято рішення про початок повстання. Воно почалось проти ночі 8 січня і до ранку того ж дня повстанці взяли під свій контроль населений пункт. Одразу було оголошено про наступ гуцульського війська, щоб звільнити українську територію Потисся аж до Сигету.
Так, 14 січня 1919 р. війська вирушили у похід. Після короткочасних сутичок з мадярами та румунами було захоплено ряд населених пунктів, у тому числі й Рахів. Українське військо наблизилось до Марморош-Сигета. Про те, що українську армію сприймали як свою, свідчить один з випадків, що відбувся біля села Вільховатого. Передовий відділ зустрів групу місцевих мешканців на чолі зі священиком, яка рухалася їм назустріч. Значна частина з них приєдналася до повстанців, за що священик їх благословив.
Після звільнення Великого Бичкова там відразу почали формуватися добровільні гуцульські частини, які мали вирушити у напрямку Хуста. Однак, до цього справа не дійшла: завадили трагічні події 17 січня 1919 р. Місто Мараморош-Сигет було практично здано українським військам без бою. Провід війська перебрав поручик Денис Маєр-Михальський. Він намагався піти на дипломатичне зближення з румунами. Але проти ночі 17 січня двотисячне румунське військо підступно напало українців, які, до того ж, не були готовими до бою. Ці події призвели до значних людських втрат і моральної поразки,  а згодом — відступу в гірські райони. Фактично бачимо, що тодішня слабкість керівництва обернулась для українців катастрофою!
Гуцульська республіка проіснувала до 11 червня 1919 р., тобто до зайняття румунами Ясіні. Багатьох членів ГНР загарбники арештували. Така доля спіткала й Степана Клочурака. Та попри окупацію румунами Гуцульщини, місцеве населення продовжувало боротьбу в партизанських загонах. Чимало гуцулів вступило до Української Галицької Армії та в її лавах брало участь у національно-визвольних змаганнях українського народу на теренах Наддніпрянщини. З рештою Гуцульська республіка відіграла величезну роль у становленні національної свідомості на Закарпатті. Саме вона стала фундаментом проголошення Карпатської України за 20 років — у березні 1939-го.
У цих подіях 100-річної давнини бачимо солідарність українців із різних регіонів. Гуцули не бажали створювати якоїсь нової держави, їхньою метою одразу було приєднання до Великої України. У цьому їм допомагав уряд сусідньої ЗУНР, у якого була та ж сама ціль.  На тому, що було в минулому, ми не повинні  зациклюватись, змінився час — змінились і вороги. Тепер перед нами величезна загроза, що створена ліволіберальною ідеологією. Ми не маємо права дозволити, щоб минуле завадило нам у збереженні Європи як цивілізації. Шанувати наших борців ми зобов’язані, але нізащо не вдаватись до шовінізму щодо білих братерських народів Європи!
 
© Карпатська СІЧ