Вольності і громадська дисципліна

Все цінне, за що велася боротьба, мало назву "вольностей". Це поняття появилося в XVI ст., коли різним гуртам і клясам довелось обороняти свої давні права. За свої вольності заступаються українські пани на люблинському сеймі, нащадки боярів, міщанство, селяни, козаки. Найчастіше про свої "золоті вольності" говорили запорожці, навіть вся територія Січі звалася вольностями запорізького війська.

Гетьман Іван Мазепа у відомому вірші "Всі покою щире прагнуть" закликає:

"Самопали набивайте,

Острих шабель добувайте,

А за віру хоч умріте,

І вольностей бороніте!"

Оборона вольностей — це головна справа, якою жила тогочасна Україна. Гніт, який терпіли й одиниці і все громадянство, незвичайно загострив чуття на всякі образи, і найменший утиск викликав реакцію. Чужосторонні подорожники, що проїздили через Україну, помічали цю чутливість і зазначували, що українці "над усе люблять свободу". Історик Шерер пише про козаків: "Вони воліли невигоди важких походів, аніж спокійне життя рабів. З історії довідуємося, як то батьки переказували своїм синам горде почуття незалежности як найдорожчу спадщину, при чому гасло "смерть або воля" було їх одиноким заповітом, що переходив з батька на сина, разом з прадідівською зброєю".
У цих важких змаганнях за свободу і незалежність потрібна була однодушність і дисципліна всіх громадян. На це звертали увагу братства, вимагаючи від своїх членів, щоб вони в усьому піддавалися своєму проводові. За кожну провину проти громадської дисципліни брат платив кару або мусів просидіти визначений час на церковній дзвіниці. Особливо карали тих братів, що без оправдання не явилися на сходинах братства або не брали участи в похоронах померлого товариша. Членам братства не вільно було виносити братських справ поза поріг братства. Також не дозволено було подавати своїх спорів до міського або державного суду — вони мали вирішуватися в самому братстві. "А хто погордив би церковним братським судом, має судитися як непослушний церкві. А як з того не покається до четвертої неділі, то як поганець і явногрішник хай від церкви відлучиться"…
Братство ставило також тверді вимоги до вчителів, щоб вони вела прикладне життя і всі свої сили та вміння жертвували для виховання молоді — щоб учитель "недбайливістю своєю, або заздрістю, або лукавством не залишився винен ні за одного Богу Вседержителеві і потім батькам його і йому самому".
Ще гостріша дисципліна панувала на Запоріжжі. Хоч кожний козак був людиною свобідною, проте одночасно він мусів піддаватися наказам найвищого органу січового народоправства — ради. Участь у раді була обов’язковою. Рішення ради обов’язували все військо, хто їх не виконував, того карали військовою карою — прикуванням до гармати, а нерідко і смертю. Особлива дисципліна була наказана на морських походах — тоді навіть не вільно було пити горілки.

 

© Іван КРИП’ЯКЕВИЧ