Катеринославське козаче військо: невідомі сторінки

Історія Катеринославського козачого війська на сьогодні залишається майже недослідженою. Одночасно, Катеринославське козацтво посідало значне місце в історії Південної України. Перед усім, необхідно зауважити, що за часів свого існування воно включало до свого складу: Бузьке козаче військо, Чугуївський козачий полк, Чугуївську легку кінну команду, підрозділи калмиків, арнаутські команди та відділи Донського козачого війська. Військові селища катеринославських козаків були щільно заселені та обіймали величезну територію від Південного Бугу до Дону.
Починаючи з 1765 р. з Поділля та Бессарабії на Східну Наддніпрянщину почали переселятись старообрядці. Їх поселення були розташовані на землях, що входили до Олександрійського, Єлисаветградського, Новомиргородського та Херсонського повітів. Загальна чисельність цих переселенців складала 6305 "ревізійних душ". У 1769 р. під час московсько-османської війни 1768-1774 рр. генерал-майором О. Прозоровським був сформований Навербований козачий полк. По мірі просування царської армії дунайськими князівствами війська держави Романових і до полку зокрема збільшився приплив "волонтерів" з молдаван, валахів, болгар та сербів, яких записували до арнаутських команд. По закінченні війни з Османською імперією, арнаутів та членів їх родин було поселено уздовж тогочасного кордону — по правому берегу Південного Бугу між сучасними містами Миколаїв і Херсон. На території Херсонського повіту їм було відведено 120000 десятин землі для занять хліборобством, виноградарством, садівництвом і скотарством. Переселенцями були засновані численні селища, серед яких найбільшими були: Соколи (місце дислокації військового керівництва), Ракова, Новогригорівське, Арнаутівка, Михайлівське, Троїцьке, Федорівка, Касперівка, Скаржинка, Новопетрівське та інші.
Згідно з положенням "Про іноземних переселенців", старообрядцям та арнаутам земля надавалась на пільгових умовах. Їх також звільняли від обтяжливої рекрутської повинності. на відміну від українців Наддніпрянщини. Земельний податок передбачав сплату колоністами по 5 копійок за десятину, що в середньому дорівнювалось 5172 крб. 80 коп. річних. Проте життєві реалії виявилися дуже суворими для багатьох колоністів. На сьогодні важко в повній мірі встановити, чи виконувались надані урядом обіцянки щодо 30-річного звільнення іноземних переселенців від повинностей та податків. Однак встановлено, що, наприклад, болгарські колоністи з Ольшанки не отримали своєчасно пільги, тож мешкали у важких побутових умовах. При спробі повернутись до Османської імперії багато з них було зупинено царською адміністрацією (військами) та записано до рекрутів.

Після анексії Криму державою Романових (1783 р.) та вимог Османської імперії провести ревізію умов Кючук-Кайнарджійської угоди (1774 р.) початок нового військового протистояння був лише справою часу. Одним з заходів царського уряду, спрямованим на покращення обороноздатності південних кордонів імперії, було створення за наказом імператриці Катерини ІІ від 12 лютого 1785 р. Бузького козачого полку. До його складу увійшло понад 1500 козаків та селян із селищ на берегах річок Південний Буг та Інгул. Пізніше, (6 серпня 1786 р.), його було поділено на 1-й та 2-й Бузькі полки, на чолі яких стояли призначені козачими полковниками майори — І. Каспєров і П. Скаржинський. Якщо у 1774-1783 рр. козаків називали "бузькими" або "побозькими" через їхнє географічне розташування, то з 1785-1786 рр. ця назва набула офіційного характеру.

Початок московсько-османської війни 1787-1791 рр. призвів до появи нових козачих формувань і до збільшення їх особового складу. Ця політика, яку провадив князь Г. Потьомкін, мала на меті подолати якісну та кількісну перевагу османсько-татарської кінноти, що проявилося під час минулої війни за Крим. Саме тому, згідно з імператорським наказом від 3 липня 1787 р. з однодворців, поселених у Катеринославській губернії по колишній Українській оборонній лінії, було створено особливий козачий корпус за зразком Донського козачого війська. З 12 вересня 1787 р. корпус одержав свою назву — Катеринославське козаче військо або "Військо новодонських козаків". Слід зазначити, що після придушення повстання К. Булавіна (1706-1707 рр.), втечі частини непокірних донців разом з І. Нєкрасовим до Османської імперії та реформ 1721-1723 рр., військо підпорядкували профільній Колегії Сенату та замінили виборних отаманів наказними. Донське козаче військо перетворилося на певний зразок, до якого царський уряд "підтягував" інші козацькі формування. На чолі Катеринославського козачого війська, разом із донською старшиною нижчих щаблів, було призначено М. Платова.

Кілька слів про цього видатного отамана з Донщини... Матвій Платов народився 6 серпня 1751 р. у станиці Старо-Черкаська області Війська Донського. Його батько був військовим старшиною і дослужився до чину майора. Початкову військову підготовку та освіту він отримав у родині та парафіяльній школі. Сучасники змальовують майбутнього отамана Катеринославського і Донського козачих військ як людину віддану своїй справі, рішучу та розумну. Відомо, що вже у 1770 р. М. Платов одержав чин осавула і провід над козачою сотнею. Під час московсько-османської війни 1768–1774 рр. він брав участь у бойових діях у складі донських полків на Кубані. Бойове хрещення М. Платов отримав під час конвою продовольчого транспорту у 1774 р. Його відділ оточили загони Девлет–Ґірая поблизу Калалахі, проте осавул вміло побудував оборону і відбив всі ворожі атаки. На початок війни з Османською імперією (1787-1791 рр.) він вже мав армійський чин полковника та обіймав посаду наказного отамана катеринославських козаків.

У своєму наказі від 28 червня 1789 р. князь Г. Потьомкін доручив тоді ще полковникові М. Платову сформувати регулярний козачий полк, щоб «число штатне шість сотень чоловік доповнити з інших бригад. А потім ті, хто залишився у війську, мають відправляти службу за зразком Донського... Чини полкові та сотенні мають бути всі з їх роду [регулярні] або з донців; службу козачу їм треба знати бездоганно...». За штатним розкладом регулярні козачі полки, що входили у Катеринославське козаче військо, як наприклад Чугуївський козачий полк, складався з шести сотень по 200 козаків в кожній сотні, а саме: полковник – 1 (849 крб. річних), осавулів – 3 (по 448 крб. 50 коп.), сотників – 6 (по 339 крб.), полковий квартирмейстер – 1 (207 крб.), поручиків – 6 (по 219 крб.), хорунжих – 6 (по 175 крб. 50 коп.), стражників або вахмістрів – 12 (по 35 крб.), сурмачів – 12 (по 25 крб.), козаків – 1200 (по 25 крб.). Офіцери та старшини нерегулярних підрозділів Катеринославського війська отримували подібну платню, а прості козаки — майже вдвічі меншу. Це пов’язано, насамперед, із відносно більшими витратами козаків, що належали до регулярних козацьких частин, на амуніцію та різне спорядження. Водночас, за чинним положенням про комплектацію команд катеринославських козаків, одного вояку, що перебував на службі, власним коштом утримувало четверо господарств у селищах, приписаних до війська. Про проблеми з комплектацією команд і їх утриманням свідчить лист М. Платова князю Г. Потьомкіну про ситуацію з Малоросійським регулярним полком Катеринославського козачого війська. Цей підрозділ було створено у 1788 р. з рекрутів, проте не вказувалося, з яких саме селищ вони повинні були одержувати утримання та поповнення людським ресурсом. Виходячи з цих обставин, М. Платов вносив пропозицію обернути однодвірські селища на козачі та перевести Малоросійський полк на положення Чугуївського і Конвойного.

Несення козацької служби завжди було престижним в Україні. Однак царський уряд, керуючись власною стратегією з подальшої окупації земель Наддніпрянщини та Причорномор'я, дозволив записуватись до війська всім окрім особисто залежних селян. Поряд зі зростанням чисельності охочих одержати пільги за несення воєнної служби, які уряд традиційно "гарантував" так би мовити добровольцям, процес утворення козачого війська супроводжувало поширення мережі "комплектувальних" міст, містечок і сіл. Однак єдиної військової територіальної одиниці, на зразок земель Війська Донського, для катеринославських козаків створено так і не було.

Наказом від 14 січня 1788 р. до складу Катеринославського козачого війська було включено всіх старообрядців, міщан і цехових Катеринославської, Вознесенської та Харківської губерній. Чотирма днями пізніше складу досліджуваного підрозділу поповнив Катеринославський кінний козачий полк, а 23 червня 1789 р. цей полк і Чугуївську легку кінну команду було перетворено на Чугуївський і Конвойний регулярні козачі полки. Постійне переформування частин війська катеринославських козаків свідчить про постійний пошук оптимального устрою козачих формувань, який проводив царський уряд і особисто Г. Потьомкін. Це призвело до виділення регулярних, згодом навіть гвардійських частин, що мали стати авангардом воєнної експансії держави Романових на Захід і Південь. Варто наголосити, що комплектування Чугуївського полку проходило в однойменній окрузі з козаків, колишніх однодворців, міщан і казенних селян. (На квітень 1792 р. для комплектації полку були визначені селища, в яких мешкало 22174 особи чоловічої статі. Щодо Конвойного полку, то він комплектувався у Печенігах, Мартовому, Хотімлі, Куцівці, П’ятницькому та Базаліївці, де на квітень 1792 р. мешкало 11247 осіб чоловічої статі. У вищезгаданих полках на дійсній службі (травень 1792 р.) перебували 2564 чоловіків, що мали 2838 коня на чолі з наказним отаманом — бригадиром М. Платовим).
Катеринославське козаче військо швидко перетворилось на значну військову силу. Коли 11 лютого 1788 р. було сформовано Катеринославський корпус передової варти (ще одна реорганізація війська), у його відділах нараховувалось 3684 вояки (старшина, 2400 козаків і 1016 калмиків). На травень 1792 р. Катеринославське козаче військо вже об’єднувало різні регулярні та не регулярні частини, багатонаціональні за складом, різні за вірою. Але факт лишається фактом — майже 75% особового складу були українського походження з різних регіонів, підкорених державою Романових.

Слід наголосити, що існують певні розбіжності у статистичних звітах щодо кількості козаків на службі та тих, хто займався господарською діяльністю у селищах, закріплених за військом. Ці розбіжності пов’язані, насамперед, з припливом населення до війська у вигляді "добровольців", що хотіли нести військову службу або одержати козацькі пільги, і зменшенню особового складу війська через смерть, дезертирство, хвороби, бажання повернутись до попереднього соціального стану. На 10 січня 1792 р. в містах і селищах підпорядкованих командуванню Катеринославського козачого війська мешкало 41955 чоловіків. Водночас в поході перебувало 10052 козаки. Крім того, у селищах налічувалось 6756 придатних до несення служби чоловіків віком від 18 до 50 років, ще 1669 чоловіків були хворими або інвалідами, 5444 - літні люди, і 18034 чоловіків віком від 1 до 17 років.

Під час бойових дій у 1787-1791 рр. на османському фронті катеринославські козаки довели свою корисність у справі здобуття переваги над ворожою кіннотою. На початку війни царська армія, за яку відповідав Г. Потьомкін на півдні держави Романових і до якої входило Катеринославське козаче військо, була розташована біля Ольвіополя, звідти ж розпочала вона свій рух у напрямку фортеці Очаків. Проте відстань лише у 170 верст армія долала аж два місяці, головним чином через погані шляхи та повені. Козаки йшли в авангарді колон і потрапили до фортеці першими. Вже 11 червня 1788 р. відділ генерал-майора барона Петра Палена мав зіткнення з передовими силами османів, а коли понад 2000 вояків султана вийшли з Очакова, то козаки М. Платова та Івана Ісаєва атакували, відкинувши османів до міської брами. Під час бою було втрачено вбитими одного сотника і козака, а ще двох було поранено. Військо ж султана одними лише забитими на полі бою втратило до 30 чоловіків.

Наступне повідомлення про зіткнення підрозділів катеринославських козаків стосується команди майора П. Гіржева, коли 17 серпня 1788 р. дивізія барона Йогана-Мартина фон Ельмпта форсувала Прут. Тоді на розвідку щодо безпечності шляху Яси-Ізмаїл було відряджено команду ротмістра Стефана Соболевського, який викрив османську засідку у селища Мурґені. Було віддано наказ козакам і арнаутам атакувати ворога: 1 османа і 6 втекачів-некрасівців було взято тоді в полон. Водночас, коли відбувався штурм фортеці Очаків, до колони бригадира І. Горича входило 180 бузьких козаків на чолі з полковником П. Скаржинським, що продемонстрували неабияку хоробрість у вуличних боях з османами.

Як і для всіх козачих формувань півдня України, генеральною перевіркою боєздатності Катеринославського війська став штурм Ізмаїлу. П’ятою колоною, що йшла здобувати фортецю, командував сам отаман і бригадир М. Платов. У її складі перебували 5900 катеринославських козаків. До складу четвертої колони входили бузькі козаки П. Скаржинського. Козаків М. Платова ворог зустрів вогнем відразу з двох боків. Проте козаки перейшли рівчак і почали дертися на бастіонні укріплення. Після поранення графа О. Безбородька командувати боєм став М. Платов, який успішно опанував ізмаїльським укріпленням.

Крім безпосередньої участі катеринославських козаків у бойових діях, їм доручалися й особливі завдання. Найголовнішим було забезпечення особистої безпеки їхнього патрона — Г. Потьомкіна. До його особистого конвою входив 771 козак, включно з 380 арнаутами, 135 козаками Катеринославської команди та 256 козаками Чугуївської команди. Крім виконання цієї місії, на катеринославських козаків покладалося забезпечення кур’єрського поштового зв’язку Південною Україною від нещодавно захопленого Ізмаїла до Азова та навіть Астрахані!

За документальними відомостями часів московсько-османської війни 1787–1791 рр., Катеринославське козаче військо, як і кожен великий армійський організм, мало безліч проблем із постачанням, комплектацією особистого складу, фінансуванням, регулюванням діяльності громадської адміністрації. Однією з найсерйозніших проблем для царського командування (особисто для Г. Потьомкіна та його радників) залишалось дезертирство. Для розгляду правопорушень за наказом патрона Катеринославського козачого війська у Кременчуці було створено спеціальну комісію з-поміж виключно царських чинуш. Так, осавула Ю. Садовнікова було звинувачено у тому, що «він залишив місце при кордоні на березі річки Дністер без дозволу командування, чим спричинив безлад серед підлеглих йому козаків. Згідно з 4-ю главою 41-м пунктом військового артикулу такий вчинок підлягав смертній кари через розстріл»; а хорунжого В. Щигровського було «звинувачено у злодійстві проти командування та згідно з положенням військового артикулу (Р. 21 п. 191) і морського статуту (Р. 17 п. 127) засуджено до страти на шибениці»; проте досить часто Г. Потьомкін, прагнучи заслужити довіру серед підлеглого вояцтва, змінював смертну кару розжалуванням і засланням до Сибіру на каторжні роботи.

Наступною великою проблемою для катеринославських козаків можна вважати недостатнє фінансування царатом, тобто урядом, який найняв вояків для здійснення воєнної місії у степовій Україні. Хоча, як вказує текст одного з ордерів князя Г. Потьомкіна, «Бузькому козачому полку було сплачено 25000 крб. для придбання коней. Цю суму було надано як заборгованість за попередні місяці несення служби». Практика сплачування власних грошей армійським командуванням із метою задовольнити потреби особового складу часто використовувалась, щоб якимось чином відвернути людей від дезертирства. Так секунд-майор А. Потьомкін (не родич Г. Потьомкіна!), командир третьої бригади Катеринославського козачого корпусу, «просив відшкодувати йому 6267 крб. 83 коп., що були сплачені з його власної кишені за постачання фуражу за зимові місяці 1789 р.». Ще одним з прикладів нестачі їжі у війську може слугувати скарга козаків Чугуївського полку «про несплату Харківською провіантською комісією "хлібних" грошей для вдів і сиріт катеринославських козаків, що полягли на османському фронті». У доповідній записці генерал-фельдцейхмайстра П. Зубова (1796 р.) згадується «про виплату Катеринославському козачому війську суми у 184356 крб. 63 1/4 коп.», яку царат заборгував під час попередніх воєнних кампаній з підкорення Криму, Єдисану та Бессарабії.

Після закінчення московсько-османської війни 1787–1791 рр. Катеринославське козаче військо увійшло до фінального етапу свого існування. Царат вже не мав потреби у великій кількості легкої кінноти, особливо у тій, яку представляли козаки-українці, нащадки вільних запорожців, здатних на бунт і непокору. Досить сильною була пам'ять про недавні події з ліквідації Січі. До того ж наявність великої кількості напіврегулярних озброєних частин не сприяло пацифікації підкореного регіону і перетворенню його на повністю підконтрольну провінцію за прикладом Слобожанщини чи Кубані. Козаків поступово позбавляють привілеїв, а згодом зрівнюють у правах спершу з селянами, а за Павла І — з кріпаками. Провідниками подібної політики часто виступали чиновники царської адміністрації, які не бажали співіснувати з представниками цивільної козацької адміністрації. Так вкотре московити продемонстрували своє ставлення до українців, прирівнявши їх фактично до власних рабів.

У доповідній записці, яку склав М. Платов (1794 р.) незадовго до розформування Катеринославського козачого війська, отаман розглядав весь спектр проблем, які накопичились у відносинах козаків з царатом. Так, у 2-му пункті він наполягав «на виведенні відкупницьких шинків із військових селищ через розорення козацького населення»; у 3-му пункті просив «надати воякам землі по берегах річок Молочна, Інгулець та Південний Буг, аби збільшити кількість козаків у цих поселеннях»; далі, у 5-му пункті, він згадував «про скарги козаків Конвойного полку, яким замість обіцяних 25 крб. на рік платили лише 12, чого було замало для придбання амуніції та спорядження». У цілому, держава Романових в обличчі Г. Потьомкіна та імперської воєнної Колегії, продемонструвала небажання не тільки покращити побутовий рівень катеринославського козачого стану, але й взагалі визнавати за ним будь-які права. Адже основну місію, покладену на них, було виконано — загарбано нові землі на Півдні України для московської колонізації. М. Платов з жалем згадує, що «уряд Катерини ІІ, а згодом і Павла І, відмовився від надання хороброму Катеринославському війську надати привілеї, подібні до тих, що їх мали козаки Донського війська».

Якщо у Санкт-Петербурзі вичікували із прийняттям рішення щодо ліквідації Катеринославського козачого війська, то місцева царська адміністрація діяла на випередження. Губернські та повітові чиновники намагалась переконати центральні установи в недоречності існування "великої козацької маси" на теренах Південної України від Хаджибея до Азова. Під час відрядження М. Платова на Дон, земський управитель Чугуївського повіту Іван Шидловський (місцевий маршалок шляхти) разом із Харківським намісником Федором Кишенським умовляли козаків не підкорятись старшині, переходити до стану вільно відпущених, щоб уникнути закріпачення. Часто козаків обманювали та примушували до цього силою.

Все це дає підставу стверджувати, що остаточне перетворення Катеринославського козачого війська за зразком "еталонного" царського Війська Донського не відбулось. Можливо, що й через розуміння козаками, що вони стануть прислужниками царату, а не лицарями вільного степу. Більшість аспектів громадського устрою та пільгової політики були принесені в жертву створення боєздатної одиниці, необхідної для експансіоністських планів держав Романових на той час. Після закінчення війни з османами зникла і єдина причина, через яку царат свого часу прийняв рішення про створення Катеринославського козачого війська. Саме тому закономірним був наказ від 5 червня 1796 р. про його скасування як окремої формації імперської армії. Упродовж 1797–1798 рр. окремо існували два Бузькі полки, які протягом наступних років несли карантинну і прикордонну варту на смузі у 400 верст уздовж лівого берега Дністра. Щодо Чугуївської кінної козачої команди, то її було згодом включено до складу гвардії — у Лейб-Гусарський і Лейб-Козацькій полки. Всі селища, які належали Катеринославському козачому війську, разом з їх населенням, були приписані до попереднього соціального стану, а саме — до селян, яких Павло І та його син Олександр І успішно покріпачили. Цей процес збігся з запровадженням у 1796 р. заборони на селянські переходи на Півдні України. Частині козаків вдалося уникнути кріпацтва записавшись до міщан у Катеринославі, Бахмуті, Кременчуці та Маріуполі, або переселившись до Кубані, ставши до лав Чорноморського козачого війська.

 
© Денис КОВАЛЬОВ