Бульба-Боровець і його "Полісська Січ"

Коли виникла Українська Повстанча Армія? – Напевне, дехто скаже: «Як коли? – 14 жовтня 1942 р., на козацьку Покрову». Справді, згідно з постановою Української Головної Визвольної Ради від 30 травня 1947 р. та святковим наказом генерала-хорунжого Романа Шухевича від 14 жовтня 1947 р., «у місяці жовтні 1942 р. на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Українській Повстанчій Армії».

Але скептики можуть зауважити, що в названих документах спостерігається певна натяжка, намагання пов’язати день утворення УПА із шанованим у народі святом Покрови, а не з певною подією повстанської історії. А ще дехто скаже, що УПА існувала під час національно-визвольних змагань на початку 1920-х рр. І теж матимуть рацію. Адже справді, як свідчать наказ генерал-хорунжого Армії УНР Юрія Тютюнника від 23 жовтня 1921 р. та звернення Головного Повстанського Командування від 25 жовтня того ж року, військове формування, що здійснило рейд в Україну з території Польщі у листопаді 1921 р., називалося Повстанчою Армією!

Отже, початки історії УПА треба шукати як мінімум на 21 рік раніше від 14 жовтня 1942 р. Якщо ж докопуватися до коренів УПА періоду Другої світової війни, то й тут вони виявляються трохи глибшими від жовтня 1942 р. Адже відомо, що з вибухом німецько-совєцької війни Тарас Бульба-Боровець як ідейний продовжувач традицій УНР свої військові відділи також називає Українська Повстанська Армія, але уточнює що вона діє як окремий підрозділ — "Полісська Січ". Це підтверджує книга наказів Головного командування УПА "Полісська Січ" від 28 червня до 18 листопада 1941 р.

Проте сам отаман самокритично ставився до такої назви своїх відділів. Він, зокрема, зауважував: «Хоч ми офіційно й проголосили Українську Повстанську Армію, але на практиці ніякого повстання на початку німецько-совєтської війни проти будь-кого не піднімали. Не було проти кого вести повстання. Комуністична державна влада та її армія блискавично і в паніці залишала нашу територію, а проти німців у червні 1941 р. не був ще час повставати». Відтак, хоч виникнення військового формування Українська Повстанська Армія "Полісська Січ" формально і зафіксовано 28 червня 1941 р., проте по своїй суті воно не було повстанським.

Вперше назва Українська Повстанча Армія "Полісська Січ", яка певною мірою відповідає своїй суті, вжита під час війни у наказі Тараса Бульби-Боровця №21 від 16 листопада 1941 р. У документі з відміткою §2 йде мова про нараду старшин УПА "Полісська Січ", яка на знак протесту проти німецької політики в Україні відмовляється співпрацювати із загонами "Wehrmacht" і оголошує про розпуск своїх збройних відділів. Слід сказати, що, попри ухвалу, УПА "Полісська Січ" не була ліквідована до кінця. На показ відбувалося шикування частини вояків, здача гіршої зброї та відправка особового складу додому. Один старшина з десятьма підстаршинами та козаками проводили ліквідаційні справи, а інша частина вояків разом з отаманом ховала кращу зброю, переходила у підпілля.

В одній з лісничівок Людвипільського району на Рівненщині було створено новий штаб, який реорганізував військові підрозділи, спланував нові бойові акції. Першим наказом нового штабу у грудні 1941 р., як зазначає Тарас Бульба-Боровець, було перейменування "Полісської Січі" на Українську Повстанську Армію. Оскільки з втратою міста Олевськ відпала територіальна прив’язка збройного формування, воно перетворилося з територіально-осадного на рухомо-рейдуюче.

Як бачимо, і під час Другої світової війни перші підрозділи Української Повстанської Армії були сформовані задовго до жовтня 1942 р. Але, зрозуміло, щоб бути справжньою повстанською армією, мало задекларувати себе такою й організуватися. Потрібні повстанські дії, акції проти окупаційної влади. Такі почалися весною 1942 р. Відомо, одразу після переходу вояків "Поліської Січі" у підпілля гітлерівці розпочали проти них репресії. Підлягав арешту і сам Тарас Бульба-Боровець.

За словами колишнього інтенданта УПА-Північ Романа Петренка, «після переходу отамана у підпілля за його голову була призначена висока нагорода в німецьких марках. Повідомлення про це довго висіло на будинкові Окружної управи у місті Сарни». А весною 1942 р. німецька політика на окупованій території Волині взагалі виявила своє звіряче обличчя. Місцеве населення вона стала трактувати не інакше як рабами. Його лише грабували, гнали на каторжні роботи до Третього Райху і зневажали на кожному кроці. Люди почали чинити спочатку пасивний, а згодом і активний спротив такій політиці. Гестапо на цей спротив відповіло масовим терором, влаштовуючи облави на молодь, запаковуючи українців в автомашини, доставляючи до залізничних станцій, де заганяли до товарних вагонів і так відправляли на підприємства Великої Німеччини.

У таких обставинах 16 квітня 1942 року Головна команда УПА видає наказ своїм п’ятьом новоорганізованим "летючим бригадам": «1. Негайно розпочати першу фазу збройної боротьби проти Гітлера. 2. Блискавично перевести всі намічені операції контртерору проти репрезентантів німецької цивільної адміністрації в Україні, згідно з дорученими планами». Із середини квітня до кінця травня 1942 р. летіли в повітря автомашини та інша техніка окупаційної аристократії в Україні разом з їх пасажирами та урядовцями. Всі місцевості були одночасно засипані антигітлерівськими летючками, які пояснювали, за що карає своїх нових "визволителів" збройне рам’я української нації.

У червні 1942 р. Головна команда УПА надіслала Еріху Коху листа, написаного в дуже гострій формі й з такою вільною, недипломатичною фантазією, як колись запорожці писали до турецького султана. Тарас Бульба-Боровець застерігав гауляйтера Райхскомісаріату Україна від подальших репресій проти цивільного населення: «Якщо Німеччина не припинить терор та грабунок України, то УПА розпочне ширші бойові дії». Копія цього листа була видрукована в тисячах примірників українською та німецькою мовами й розіслана німецькою поштою з Києва та Рівного до всіх ґебітскомісарів та урядів, а також розповсюджена серед населення.

Однак гітлерівці не мали найменшого наміру міняти свій політичний курс. Тому у другій половині липня 1942 р. Головна команда УПА видала наказ усім своїм "летючим бригадам" негайно розпочати заплановану другу фазу збройної акції проти гітлерівців. Тобто — вдарити ворога не тільки по адміністративних органах, але також почати бити його по всіх пунктах воєнно-стратегічного значення, а особливо, по системі транспорту та постачання фронту. Найбільшою з цієї фази боротьби стала Шепетівська операція, що відбулась у ніч з 18 на 19 серпня 1942 р. під керівництвом отамана оперативної бригади Миколи Довбні. Під час неї, за даними бульбівців, було звільнено ешелон робітників, що відправлялись до Німеччини, реквізовано склади боєприпасів та продуктів.

Ще про одну акцію отамана у своїх спогадах пише колишній командир групи розвідки совєцького спеціального партизанського загону Дмітрія Мєдвєдєва – Боріс Крутіков: «У ніч проти 3 грудня 1942 р. група озброєних людей, які видавали себе за совєцьких партизанів (для цього на головних уборах були начеплені червоні стрічки або червоні зірки й встановлено пароль "Сталінград – Москва"), зробила наліт на районний центр Ровенської області — місто Тучин. Після невеликого бою з німцями та поліцією, група приступила до вивезення майна типографії. Через 2 години, коли з міста Рівне під’їздили на машинах німці, група залишила Тучин і виїхала в напрямку на Північ. Прийнявши цю озброєну групу за совєцьких партизанів, я активно допомагав їм у погромі районної управи і вивезенні типографії. Вранці група опинилась в селі Медведівка. Після відпочинку мене було запрошено до отамана. Ним виявився Тарас Боровець». До відомої першої антинімецької акції бандерівської сотні "Довбешки"-"Коробки" на містечко Володимирець 7 лютого 1943 р. залишалося ще понад 2 місяці.

 

© Друг "БАНДЕРІВЕЦЬ"