"Мовний рецепт" українцям від Олександра Кониського

Постать Олександра Кониського, уродженця Чернігівщини, за останні десятиліття стала предметом численних публікацій у галузі історії, педагогіки, юридичних наук, літературознавства та мовознавства. Щодо мовосвіту напрацювань видатного українського вченого, однак, не виявлено. Позаяк пошуки українцями духовних орієнтирів базуються передовсім на самовизначенні (етноатрибуції), важливим складником є й залишатиметься "мовне питання".

Як вважає дослідник В. Німчук, мовна свідомість моделює етнічну й навпаки. Формування свідомості детерміноване як соціоісторичними чинниками, так і зміною самоідентифікації еліт. З огляду на це, актуальними є погляди представників культурної еліти ХІХ ст. на об’єднавче значення мови. Найбільш повною мовна рецепція Олександра Кониського продемонстрована у його щоденнику "Думки і помітки".

У цьому першоджерелі відображено перебіг справи, порушеної жандармами проти Олександра Кониського, родинні негаразди, майнові справи, оцінювальні дописи про відомих діячів тощо. Хронологія дописів розпочинається 29 груднем 1883 р. і завершується 24 лютим 1886 р. Ця праця — є зліпком поглядів та віддзеркаленням ідейно-політичних переконань вченого.

Скажімо історик Іван Огієнко твердить, що Олександр Кониський був небуденним знавцем української мови, якого за писання було заслано 1863 р. до Вологди. Світогляд уродженця Чернігівщини у 1860-ті рр. був значною мірою спрямований на утвердження соборницьких ідей, постає його "месіанська концепція Галичини", бо там панує українська мова й культура. Відзначимо, що для Олександра Кониського "цивілізованість" людини (мікросвіту) й народу (макросвіту) немислима поза морально етичними догмами, які перш за все прищеплює освіта, адже концепт "моралі" народолюбець уписує в "релігію", ототожнюючи та роблячи ці поняття невіддільними.

Водночас сам Олександр Кониський розмежовує поняття "віри" та "релігії". Не визнаючи подеколи будь-яких метафізичних основ та догм, а лишень дотримуючись моральності, чоловік є релігійним. Віра ж – відданість своїй справі: «Хлібороб не став би орати ниву і сіяти жито, коли б не вірив, що жито зійде, виросте і достигне».

У цій світоглядній парадигмі Олександр Кониський зазначає, що вибратися українському народові з темряви у цивілізаційні виміри допоможе проповідь та освіта народною мовою. Окрім освіти та церкви, українська мова мусить стати панівною й у судочинстві: інакше підсудний просто не розумітиме ходу слідства. Усвідомлення мови як національного маркера з’явилося у зв’язку з життєвим досвідом, зокрема, причиною відмови у друці "Споминів про Костомарова" в літературно-політичному журналі "Діло".

Журнал "Діло" випускали під царською цензурою й він не міг порушувати панівних політичних переконань. Тому визнання окремішності української мови від російської, а відтак – і Української держави від Російської ставило перед редакцією ряд складних питань, відповіді на які не отримав і Олександр Кониський. Крім того, слід наголосити, що для уродженця Чернігівщини такі наближені до династії Романових вчені як Погодін і Соболєвскій – це закляті вороги всього українського, бо обидва не тямлять української мови.

З огляду на це, мова стає важливим чинником під час формування бінарної опозиції "моє" – "чуже", "свій" – "ворог". А в рецепції Олександра Кониського мова виконує етноатрибутивну функцію, вона є національним маркером, підвалиною, на якій мусить постати справжня національна держава. Розвиваючи мову як найголовнішу національну складову, наголошував уродженець Чернігівщини, можна досягти загальнолюдського щастя (моральності), а тому українська мова мусить панувати в трьох сферах – освіті, церкві, держаних справах (суді).

 

© Ілля ЛЕВЧЕНКО