Історичні міфи про Коліївщину та гайдамаків

Славна спроба відновлення держави Гетьмана Богдана Хмельницького у 1768 р. подається ворогами як щось дрібне та незначне. Насправді ж повстання, що відоме під назвою "Коліївщина", має величезне значення в історії українського народу. Його навмисно применшують, аби ж так само пропорційно применшити національну свідомість українців.

Неукраїнські історики намагаються дискредитувати Коліївщину і в цілому гайдамацький рух. Цей процес очорнення українських патріотів у різних працях з-під пера так званих "дослідників" сягає не одного століття. Саме тому найпоширенішими є наступні міфи:

Міф 1. Кураторство Російської імперії. За "порєбріком" кажуть, що буцімто гайдамаки були проросійськими воїнами, які повстали проти Речі Посполитої, аби приєднатися до московської імперії. Однак, правда є іншою. Гайдамаки не виступили проти польської шляхти заради того, щоб просто грабувати та зупинити утиски. Були завойовані великі міста Наддніпрянщини та Поділля, зокрема в Умані в червні 1768 р. відбулася козацька нарада, у ході якої Максима Залізняка було обрано Гетьманом відновленої держави "Військо Запорозьке", засновником якої був Богдан Хмельницький. Окрім того, гайдамаки не зволікаючи відновили сотенний устрій управління. Гайдамацьке повстання стало спробою повернути козацьку, тобто українську, державність. Зрозуміло, що тодішня Річ Посполита, у якій шляхта цькувала короля, не могла нічого заподіяти. Більше того, козацька держава була вкрай небезпечною для Російської імперії, оскільки визвольна боротьба могла продовжитися (а вона б і продовжилася) й на окупованих московитами українських землях. Відчуваючи загрозу, війська Російської імперії вдалися до хитрощів, а саме використали недолугість деяких очільників повстання та зуміли зупинити процес відновлення держави. Проте, повстання продовжувалося.

Міф 2. Повстання селян. Найбільш улюбленою справою радянської історіографії було вбачати скрізь боротьбу пролетаріату проти буржуазії. Саме тому гайдамаки стали ображеними селянами, які з вилами піднялися проти буржуазних поляків. Насправді все було інакше. Сама назва "Коліївщина" походить від того, що її керівниками були колишні представники надвірної козацької служби (пол. Slużba kolejna). Варто додати, що левову частку повстанців складали досвідчені військові з Січі. А отже, ми вже виділили два суспільних класи, які не підпадають під критерій "селяни". Повстали абсолютна більшість – міщани, селяни, військові, торговці, а головне й духовенство. Серед їхнього озброєння було багато рушниць, пістолів, вибухівка та звичайно класичні шаблі, у ході повстання з’явилися гармати. Тому варто переглянути актуальність занесення Коліївщини у список селянських повстань.

Міф 3. Тотальне перебільшення кількості вбитих ворогів. Зазвичай навколо Коліївщини дуже часто, немов супутники, крутяться такі терміни як "Розправа в Лисянці" та "Уманська різанина". Історики наводять різні цифри вбитих ворогів, що часто доходить до пару десятків тисяч. Безсумнівно, було багато закатованих, проте чи були ті числа чимось особливим в ту епоху? Наприклад, у Конотопській битві, яка відбулася трішки більше століття перед Коліївщиною, полягло приблизно 30 тис. москалів. Проблемою страшної цифри вбитих у ході повстання 1768 р. стало те, що ці цифри сприймають в умовах реального часу. Ну і звичайно, що ці дані піднімаються євреями, які люблять акцентувати увагу на власних смертях.

Коліївщина переповнена цікавими фактами та подіями! На жаль їх не вмістити в одну статтю. Натомість варто наголосити, що події гайдамацького повстання стали джерелом натхнення для Тараса Шевченка, який описав та прославив Коліївщину у своїх працях. Так склалося, що сьогодні історіографія не бере за об’єкт дослідження Коліївщину та її діячів, що є великим мінусом у формуванні національної свідомості українців шляхом вивчення історії. Повстання ж 1768 р. має багато успіхів та розчарувань. Якщо бодай трішки проаналізувати події та їхні причини, то можна навести сотні цікавих паралелей із сьогоденням. Рано чи пізно, рівень усвідомлення приналежності українців до героїчних сторінок зросте й наші співвітчизники відчують у своїй крові гени тих, хто віддав свої сили у боротьбі за українську державу в 1768 р.

 

© Юрій ГРИГОР'ЄВ