Олександр Олесь і одеські громадські діячі

Життя українського поета-символіста Олександра Кандиби (Олеся) чітко поділяється на 2 періоди – український (1878-1918) та еміграційний (1919–1944). Обидва значною мірою висвітлено в літературознавчих та історичних працях. Маловідомою залишається одеська сторінка біографії, пов'язана з творчим дебютом і взаєминами з місцевими діячами українського національного руху.

Одним із перших одеситів, з ким завів знайомство Олександр Кандиба, був лікар, публіцист і один зі співзасновників "Братерства Тарасівців" – Іван Липа (1865-1923). Зустріч між ними, яка відбулася ще в 1903 р. у Полтаві під час відкриття пам’ятника Івану Котляревському, стала визначальною у національно-патріотичному становленні поета. Вона ж сприяла ознайомленню публіки з творчим доробком молодого таланту. Саме за пропозицією Івана Липи та наполяганням двоюрідного брата поета Петра Радченка вірші Олександра Кандиби дебютували під псевдонімом "Олесь" на сторінках літературного альманаху "Багаття", що побачив світ у 1905 р. в Одесі.

Потім діячі тривалий час листувалися на засадах дружньої співпраці. Основна увага у листах приділялася допомозі у реалізації творів Олександра Олеся в одеських книгарнях і порадам щодо співпраці із тогочасними часописами. Матеріали кореспонденції, що зберігається у фондах Інституту рукописів Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського завершуються 1912 р. Ймовірні причини припинення листування полягають у зміні адреси Олександра Олеся або його участі у полеміці щодо повноважень редактора "Літературно-наукового вісника", в якій не останню роль відіграв Михайло Грушевський, діяльність котрого на той момент трактувалася "як шкідлива для української справи".

Варто наголосити й на дружбі дітей українських патріотів – Юрія Липи та Олега Кандиби-Ольжича, що зародилася між майбутніми соратниками по празькій літературній школі під час короткотривалого перебування родини Олександра Олеся на одеській квартирі Івана Липи у 1910 р. Серед одеських учасників українського політикуму доби Перших визвольних змагань 1917-1922 рр. слід назвати публіциста – Андрія Ніковського (1885-1942), листування з котрим Олександр Олесь підтримував впродовж 1907-1915 рр. Як і в попередньому випадку – тон листів був дружнім. Серед обговорюваних тем – становище українського літературного процесу та рецензії на твори відомих і молодих літераторів, серед яких фігурує і сам Олександр Олесь.

Майстерність останнього викликала у критика особливе захоплення та зчаста порівнювалася із поезіями Івана Франка. Виконуючи обов’язки книгаря одеської "Просвіти", Андрій Ніковський виступав популяризатором творчості поета з-поміж пересічних громадян. У зв’язку з цим він переймався значною вартістю першої збірки Олександра Олеся, сповіщаючи про бажання "Гуртка української молоді" (він же – Одеський український клуб) видати листівки із його зображенням на її підтримку.

Тяжка доля Олександра Кандиби у той період у сукупності із виснажливою роботою ветеринаром на київських скотобійнях спонукали громадського активіста до залучення одеської еліти в обличчі мецената Євгена Чикаленка та юриста Сергія Шелухіна до матеріальної допомоги митцеві. Таким чином, стосунки Олександра Олеся із представниками одеської інтелігенції виражені переважно в епістолярній формі, складалися протягом 1903-1912 рр. Їх лейтмотивом стали як підтримка нової генерації поетів початку ХХ ст., так і їх залучення до національного руху.

 

© Ксеня СОРОКІНА