Гетьман Іван Мазепа і Дніпрово-Азовські походи козаків

Доба гетьмана Івана Мазепи була насичена військовими подіями. Згідно з Коломацькими (1687 р.) та Московськими статтями (1689 р.) українське військо зобов’язано було брати участь у кампаніях держави Романових. Не стали винятком і Дніпрово-Азовські походи козаків 1695-1696 рр., які були частиною московсько-турецької війни (1686-1700 рр.).

Цар Пьотр І проводив їх для того, щоби здобути в Кримського ханства та Османської імперії виходи до Азовського і Чорного морів. Аби запрактикувати намічений самодержцем план, було вирішено вести бойові дії у двох напрямках. По-перше, у пониззі Дону з метою здобуття стратегічної фортеці Азов. А по-друге, у пониззі Дніпра, щоб пробитися до Чорного моря в районі Очакова й одночасно відвернути увагу турецько-татарських сил від Азова.

Перший Дніпрово-Азовський похід відбувся в березні-листопаді 1695 року. Попри те, що на першому напрямку діяли кращі московські полки та брав участь особисто Пьотр І, взяти фортецю Азов вони не змогли. Натомість, на другому напрямку ситуація виявилася абсолютно протилежною.

У липні 1695 року об’єднане московсько-українське військо під керівництвом Боріса Шерємєтьєва (31 тис. осіб) та Івана Мазепи (20 тис. осіб), спустившись у пониззя Дніпра, взяло в облогу фортецю Кизикермен (нині Берислав у Херсонській області). Рівночасно запорожці, Чернігівський та Київський полки, оточили сусіднє укріплення — Мустріткермен (острів Тавань). Вирішальну ж роль у захопленні Кизикермену відіграли козаки Полтавського полку на чолі з полковником Павлом Герциком, які підірвали частину фортеці. Дізнавшись про падіння твердині, здався гарнізон Мустріткермену. Оборонці двох інших міст (Мубереккермену та Ісламкермену) залишили їх, підпаливши фортечні укріплення (на сьогодні всі 3 фортеці, окрім Кизикермену, затоплено водами Каховського водосховища). З трофейних гармат за кошти полтавського полковника П. Герцика відлили дзвін "Кизикермен". Сьогодні він зберігається у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського.

Для того, щоби розширити, зміцнити та утримувати в разі спроби захоплення фортецю Мустріткермен, у ній залишили сердюцький полк Ясиковського, 600 запорожців та 200 московських солдатів. Восени їм допомагав загін із 500 козаків Лубенського та Гадяцького полків, надісланих гетьманом. З метою помсти у січні 1696 року татари здійснили спустошливий напад на Гетьманщину, вдерлися на територію Миргородського і Полтавського полків.

Другий Дніпрово-Азовський похід відбувся у квітні-вересні 1696 р. Разом із московським військом (70-75 тис. осіб) на чолі з Алєксєєм Шеіним у ньому взяли участь 15 тис. козаків (Чернігівський, Прилуцький, Лубенський, Гадяцький, компанійський та сердюцький полки) під командуванням чернігівського полковника Якова Лизогуба. Так, 17 червня 1696 р. вони взяли в облогу фортецю Азов, а вже 19 липня вона капітулювала. Друга частина московських сил на чолі з Б. Шерємєтьєвим та українські козаки на чолі з І. Мазепою мали обороняти завойовані фортеці, охороняти від вторгнення Лівобережжя та Слобожанщину, а також прикривати тил силам, що діяли під Азовом.

Запорожці проводили важливі військові операції на Чорному та Азовському морях. Взяття Азова справило велике враження на Європу й Туреччину. Згідно з Константинопольським мирним договором 1700 р. Азов офіційно закріпився за Московщиною, але турецькі фортеці в Подніпров’ї повернули Османській імперії (щоправда, їх мали негайно зруйнувати). Після поразки Пєтра І у війні з турками 1710- 1713 рр., московити знову віддали Азов його попереднім володарям.

Попри те, що на всіх етапах бойових дій найактивнішу участь брали українські козаки, наслідки цих походів для українських земель були доволі суперечливі. Виконуючи амбітні плани Пєтра І, Гетьманщина несла значні людські та матеріальні втрати. У Мустріткермені (Таванській фортеці) до кінця війни залишався московсько-український гарнізон, утримання якого повністю лягло на плечі гетьманського уряду.

Окрім того, територія Полтавського полку була базою дієвої армії, забезпечуючи її всім необхідним. Але разом із тим ці походи були реалізацією геополітичних планів гетьмана І. Мазепи. Відтак Дніпрово-Азовські походи козаків 1695-1996 рр. переконливо ілюструють той факт, що імперії будуються військовою силою завойовника, ігноруючи інтереси окремого народу та цінність людського життя, зокрема українського.

 

© Світлана ЯРЕМЕНКО