Кілька слів про Миколу Міхновського

Микола Міхновський – творець першої української партії "Революційна Українська Партія", творець українського війська, автор проекту Конституції України, співзасновник Братства Тарасівців, усе своє велике, але коротке життя поклав на вівтар Батьківщини...

Нащадок старовинного козацького роду, корені якого простежуються ще з XVII ст., Микола Міхновський народився у сім'ї сільського священика у селі Турівка Прилуцького повіту на Полтавщині (тепер — Згурівський район Київської області) у 1873 р. Його дитинство пройшло серед української природи, народних пісень, оповідань і дум. Світогляд дітей формувався під впливом батька, який виховував їх у "самостійницькому дусі". Батько Миколи — Іван — свято беріг національні традиції і сміливо правив богослужіння українською мовою.
Зростання національної свідомості українців наприкінці ХІХ ст. призвело до розмежування української інтелігенції. Старше покоління віддавало перевагу у вирішенні "українського питання" культурно-просвітницькій справі, його вимоги зводилися до поміркованих реформ, які б скасували національно-культурні обмеження для українців у Російській імперії. Революційну молодь приваблювали соціалістичні ідеали. Вона вважала, що національного визволення можна досягти через визволення соціальне, через спільну боротьбу разом з іншими націями проти існуючого у Росії соціального ладу. Та несподівано, на початку 1890-х рр., в українському русі з'явилася зовсім нова течія. Її започаткувала молода людина, студент, який відкрито кинув "божевільний" на той час заклик до державної самостійності української нації. Він сміливо почав проповідувати, що тільки шлях боротьби за здобуття державної самостійності є єдиним шляхом, на який мусить ступити український народ. Цією людиною був Микола Іванович Міхновський.
Міхновський хоч і не був серед засновників, невдовзі став ідеологом і провідником Братства. Саме він, студент-правник, займався розробкою ідеологічної платформи, відомої під назвою "Credo молодого українця". "Братство тарасівців" проголосило своєю метою боротьбу за «самостійну суверенну Україну, соборну, цілу і неподільну, від Сяну по Кубань, від Карпат по Кавказ, вільну між вільними, без пана й без хама, без класової боротьби, федеративну всередині».
Важка хвороба підірвала здоров'я Міхновського. До того ж він був повністю виключений з політичного життя. Деякий час жив на Полтавщині, звідки пізніше, спустошений перманентними невдачами, виснажений фізично і психічно, розчарований в українській еліті, яка виявила свою повну нездатність, виїжджає на Кубань. У 1920 р. Микола Міхновський опинився у Новоросійську, звідки марно намагався емігрувати. Коли денікінці під тиском Червоної армії евакуювалися морем, Міхновський спробував скористатися нагодою і виїхати з ними, але його, як "відомого непримиренного ворога Росії", на корабель не взяли. Чотири роки Микола Міхновський жив на Кубані. Оселився в станиці Полтавській, почав вчителювати, якийсь час служив у кооперації. Є неперевірені свідчення, що він також викладав в Учительському інституті.
Приблизно в цей час у станиці почав формуватися Гайдамацький полк, невдовзі розгорнутий у Гайдамацьку дивізію. І хоч згадок про роль Міхновського у формуванні цієї частини немає, та все ж важко повірити, що він байдуже спостерігав за цим українським козацьким зрушенням. Тим більше, що «це військо не хотіло разом із Денікіним битися за Росію… Про московський шлях… ці люди слухати не хотіли», — свідчив кубанський прем'єр Василь Іванис. Відчувалося, що серед організаторів Гайдамацької дивізії є свідомий українець із великим досвідом організаційної роботи.
У 1924 р. Миколу Міхновського заарештувало ОГПУ. Важко сказати, як велося слідство чи було взагалі відкрито "справу Міхновського". Відомо лише, що після кількох днів допитів він опинився на волі. Вже наступного дня, 3 травня 1924 року, трапилася трагедія: Миколу Міхновського знайшли повішеним у садку в садибі Володимира Шемета. Серед української громадськості та науковців дуже довго точилася дискусія щодо причин смерті відомого політичного і громадського діяча. Так само довго існувала версія про те, що смерть Міхновського — справа рук ОГПУ. Але цю версію спростовують свідчення Ждана Шемета — сина Володимира Шемета, у якого проживав свої останні дні Міхновський. Вже у 1998 р. Ждан Шемет вперше засвідчив, що його батько знайшов у кишені покійного записку з таким текстом: «Волію вмерти власною смертю! І сюди круть, і туди верть, однаково в черепочку смерть, як каже приказка. Перекажіть моє вітання тим, хто мене пам'ятає. Ваш Микола».

На той час минуло вже два роки, як на Україні остаточно встановилася совецька влада. Микола Міхновський, який віддав понад 30 років п'ятдесятилітнього життя боротьбі за незалежність України, з жалем підводив риску. Автор гасла "Самостійна Україна — від Сяну по Кавказ!", який покликав до життя тисячі борців за незалежність, і тим самим штовхнув їх на неминучу смерть, повернувшись з Кубані до Києва, повною мірою усвідомив крах своїх ідеалів, надій та сподівань.
Українська емігрантська (та гетьманська) преса, яка загалом шанобливо ставилася до пам'яті про Миколу Міхновського, віддала йому належне. На його прикладі служіння Україні десятиліттями виховувалися покоління української молоді у Канаді, США, Аргентині, Бразилії, Австралії. А оскільки непросто виховувати молодь на прикладі самогубця, то таємничу смерть Міхновського "записали" на рахунок ОГПУ.

 

© Козацька НАЦІЯ