Братство Тарасівців

Історію українського націоналістичного руху першої половини ХХ-го ст. починає РУП — Українська Революційна Партія, основана в 1900 р. Від неї ми повинні б теж почати наш короткий курс історії того руху. Та з огляду на те, що в основу ідеології новітнього націоналістичного руху лягли політичні та соціяльні ідеї, що їх проголосив батько українського національного відродження Тарас Шевченко, а знов же перша в новітніх часах українська націоналістична організація "Братство Тарасівців", заснована в 1891 р. об'єднувала людей, які опісля відогравали провідну ролю в націоналістичному русі аж до першої світової війни.

Тут ми розглянемо коротко ідеологію та сторію "Братства Тарасівців", а для повноти образу накреслюємо теж тло, на якому діяв рух, — тодішній стан політичної думки в Україні та перепони й супротивні течії, що спиняли процес національно-політичного відродження українського народу.
Першою українською політичною організацією, що стала на засадах української націоналістичної ідеології було "Братство Тарасівців", — зване теж "Братерством", — засноване таємно в Полтаві 1891 р. Заснував його невеличкий гурт українських студентів, які заприсяглись на могилі Тараса Шевченка ширити між українським народом Шевченкові ідеї, залишаючись вірними їм до смерти. Основниками "Братства Тарасівців" були: Іван Липа, Микола Міхновський та Володимир Шемет. Членами були відомі пізніше поети й письменники: Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко, Володимир Самійленко, Микола Вороний, Мусій Кононенко, Віталій Боровик, та науковці: Євген Тимченко, Олександер Черняхівський, Валеріян Боржковський. Головою "Братства" був Іван Липа.
Свої політичні погляди виклали Тарасівці в політичній декларації п.з. "Конфесіон де фуа ("Вірую") молодих українців", опублікованій в українській пресі в Галичині (Львівська "Правда", 1893 p.). Ця деклярація спирається повністю на ідеї Тараса Шевченка; визнання Московщини окупантом України, який знищив всі політичні і культурні надбання українського народу і далі поневолює Україну, вимога повної державно-політичної незалежності України, підкреслення політичного моменту в праці серед народу і свідомість, що справедлива розв'язка соціяльного питання може прийти в парі з заспокоєнням політичного постулату державної суверенности.
Політичне "Вірую" "Тарасівців" було гострим протиставленням панівним тоді серед української інтелігентської молоді настроям і кличам соціялізму й драгоманівства і крім цього, підкресленням невистарчальности просвітянської праці "народників" та "українофілів".
Праця Тарасівців проводилася в той спосіб, що в кожній українській студентській громаді, що існувала звичайно легально або напів-легально, організовано з найактивніших студентів таємне звено "Братства Тарасівців", яке старалося вести працю громади по лінії політичних вимог "Братерства". Ідеї "Братерства" ширили його члени теж у своїх літературних творах та статтях, друкованих в українській пресі в Галичині, яку нелегально ширено по Україні під московською окупацією, як от Борис Грінченко у своїх статтях п.з. "Листи з Наддніпрянської Україна", в яких він полемізував з політичними поглядами Михайла Драгоманова.
В 1893 р. московській поліції вдалося розкрити організацію. У висліді арештів і засудів, а після цього передачі під поліційний догляд провідних членів організації, "Братство Тарасівців" перестало існувати. Та вірними ідеям "Братства" залишилися майже всі його колишні члени, пропагуючи в кожній організації чи партії, членами яких вони опісля ставали, ідею незалежності України. Крім цього, арешти й ліквідація московською поліцією "Братства Тарасівців" звернули на себе увагу українського громадянства і приєднали нових симпатиків його ідей, головно серед вишкільної молоді. Колишні "братчики", і насамперед, Микола Міхновський, навіть не будучи формально ізза політичних репресій членами студентських громад, не переривали ніколи живого зв'язку зі студентською молоддю. Завдяки цьому в постановах з'їзду українських студентських громад 1899 p., всупереч теоріям драгоманівства і соціялізму, виразно говориться про те, що соціяльне поневолення українського народу є безпосереднім наслідком московського поневолення України.

 

© Петро МІРЧУК