Братство Самостійників

В 1912 р. рішила група київських студентів націоналістів заложити таємну націоналістичну організацію на взір "Братства Тарасівців", яка залишилась би таємною не тільки перед московським окупантом, але й перед українською суспільністю. Після живих дискусій на форумі студентських громад таку організацію було створено наприкінці того ж року під назвою "Братство Самостійників".

Ініціатором і головою Братства був Валентин Отаманівський, пізніше активний учасник визвольних змагань, засуджений большевиками, як член СВУ на 10 літ тюрми і зліквідований ними під час ув'язнення. Визначнішими членами "Братства Самостійників" були ще: Микола Лизогуб, Михайло Павленко, Федір Летушко, Петро Федорченко, які впали в збройній боротьбі з большевиками; Андрій Казка, Віктор Коновал, Нуся Коновалівна, Грицько Устименко, Петро Діденко, Олександр Калюжний, Іван Тимощук, Литвицький, що були опісля під час большевицької окупації, розстріляні за революційну протибольшсвицьку діяльність: письменник Василь Еланський-Блакитний, що помер природньою смертю, не розкритий большевиками, і Кость Лоський, Сергій Шелухин та Артем Хомик, які померли на еміграції.

Строге зберігання конспірації членами "Братства Самостійників" теж перед українською суспільністю, було причиною того, що про нього залишилися тільки уривчасті, аж надто скупі відомості. Строге засекречення тієї націоналістичної організації перед власним суспільством було викликане особливістю її характеру: це був своєрідний орден, члени якого входили до всіх інших існуючих тоді українських партій та організацій, щоб там у відповідній формі пропагувати ідеї самостійности України та зручною тактикою скеровувати їхню діяльність на шлях українського націоналізму.
"Братство Самостійників" поставило собі такі завдання практичної діяльності: шляхом легальних і нелегальних видань різного характеру ширити націоналістичний світогляд і популяризувати націоналістичні кличі; організувати самостійні нелегальні товариства студіюючої молоді, якими, в таємниці перед самими членами даного товариства, фактично керували б члени "Братства"; в усіх існуючих українських партіях за посередництвом членів "Братства", що стали членами тих партій, ставити під увагу національне питання й конечність державної суверенности України та приспішувати конфлікт на цьому тлі між українським і московським, чи москвофільським елементами даної партії, спрямовуючи так еволюцію політичної думки українського елементу в бік самостійництва: організувати окремі партії й організації з не надто підкреслюваним націоналістичним характером, які становили б для багатьох конечний перехідний етап від єдинонеділимства до українського самостійництва; просунути деяких своїх "братчиків" теж до ворожих середовищ для потрібної розвідки й зручної диверсії у ворожих рядах.
Одним із перших виявів видавничої діяльности "Братства Самостійників" було видання повісти Валентина Отаманівського, скритого під псевдом Золотополець, "Син України" з відповідними націоналістичними нотками (які в дальших виданнях скреслив Іван Федів, що разом з Отаманівським опрацював деякі розділи повісти). В них, ніби принагідно, на маргінесі пригодницької історії, було чітко підкреслено державницький характер боротьби Хмельницького, обман Москви з Переяславською угодою та переможний бій під Конотопом проти Москви.
Живішу видавничу діяльність при помочі заложеного братчиками видавництва "Вернигора", а також політичну, розвинули члени "Братства Самостійників" перед самою революцією і в час визвольних змагань. Та про це ми згадаємо при обговорюванні того періоду. Діяльністю братчиків керувала "Рада Братства".

 

© Петро МІРЧУК