Як Сибір волю виборював

Сибір має доволі давню історію боротьби за власну свободу та незалежність. Безумовно, тепер більшість жителів краю не можна назвати борцями за краще майбутнє своєї землі, однак і в наші часи існують рухи сибіряків, що не задоволені ні режимом Владіміра Путіна, ні самим фактом перебування їх Батьківщини у складі РФ. Хоча ці активісти нині перебувають у підпіллі, вся історія людства каже нам про те, що невдовзі вони мають вийти на світ, аби разом з іншими вільними людьми остаточно здобути волю для свого краю.

Націю народжує влучний постріл і, можливо, в Новосибірську або Томську вже готові стріляти влучно. Однак, нерідко з вуст мало обізнаних і дещо хамоватих москвинів можна почути, що ідеї сибірського регіоналізму вигадані на американські гроші не раніше ніж у 1990-х рр., аби сприяти розвалу Російської держави. Насправді ж, все було набагато складніше і більш органічно, ніж це намагаються виставити прихильники теорії всесвітньої антиросійської змови.
Історія сибірського руху за незалежність починається майже так само як і історія інших національних рухів - в університеті, з гуртків пройнятих патріотичним пафосом студентів-земляків, у далекому ХІХ ст. Саме в Санкт-Петербурзі в університеті був заснований перший сибірський революційно-демократичний гурток, приблизно тоді ж - 1859 р. там починає діяти і українське земляцтво, а потім і перша в усій імперії українська "Громада", ще до появи їх в самій Україні. Пояснення феномену досить просте: Санкт-Петербург, бувши в ролі столиці, притягував до себе численних інтелігентів та освічених людей з усіх куточків держави, які там бачили необхідність єднатися спочатку за принципом земляцтва, а вже потім і за спільними поглядами на національну ідею.

Першими активістами сибірського автономістського руху були Г. Потанін, М. Ядрінцев, Ф. Усов, М. Наумов та ряд інших. Микола Ядрінцев, зокрема, відзначав, що імперський центр не здатний як слід управляти державою навіть у Санкт-Петербурзі, що вже і казати про далекі сибірські міста. Тиранія та відсталість метрополії - головний мотив відокремлення Сибіру. Потанін писав, що на ці землі колись прийшла найбільш енергійна частина російських людей, і згодом стверджує, що тут сформувалася особлива сибірська нація, яка є більш демократичною ніж, власне, самі росіяни-москвини. Початково рух виступав офіційно лише за політичну та економічну автономію краю, припинення практики заслання каторжан до Сибіру, відкриття Сибірського університету та широких прав для місцевого населення. Діячі руху з усією серйозністю заявляли про колоніальний характер відносин, який московити встановили відносно місцевих жителів. Ядрінцев пише, що за всі 300 років російського володарювання, край лише грабували і, знущалися з нього. Важливим фактором була орієнтація сибірських автономістів на США, консул США Коллінз взагалі вважав, що сибіряки для росіян є тим самим, що американці для англійців, і їх шлях у боротьбі за становлення власної державності буде перш за все нагадувати боротьбу вільнолюбивої окраїни із деспотичною метрополією, тому слід їм допомогти.

В 1861 р. членів сибірського гуртка викрили і вислали (куди б ви думали?) до Сибіру. Там діячі продовжили розробку ідей автономізму та самостійності Сибірського краю, Михайло Березовський брався профінансувати рух, але його коштів виявилось недостатньо для серйозного розвитку. У 1865 р. поліція заарештовує цілий ряд автономістів, після того як було видано прокламацію "К сибирским патриотам", де окрім усього були і такі рядки: «Нам могут возразить, что мы тоже русские. Как мы можем составить отдельное государство? Но ведь и американцы — те же англичане. Мексиканцы — те же испанцы, бразильцы — те же португальцы. Единство языка и веры не служит препятствием к разделению одного и того же народа на разные государства. Мы должны помнить одно: для блага отечества, для блага каждого из нас необходимо отделиться от России!»

Після цього Омськом та Іркутськом прокотилась хвиля арештів - всього царські жандарми заарештували 59 осіб із Томська, Іркутська, Омська, Красноярська, Москви, Санкт-Петербургу, причому серед них були навіть 12-літні хлопчаки, під слідством перебувало близько 70 осіб. Автономістів було засуджено, Потаніна, окрім того, ще і привселюдно позбавили дворянського звання. Наступний великий стрибок сибірська національна свідомість здійснила вже за часів Громадянської війни в Росії.
Історія ніби коротка і по-своєму повчальна, хоча ніяких великих і остаточних висновків зробити з неї не можна. Шлях України до незалежності та соборності був багато у чому схожий на сибірський – ті самі гуртки активістів, маніфести і підпільні листівки з антиурядовими закликами, байдужість еліти до національної справи. Це дає зрозуміти лише одне : за сприятливих умов незалежність Сибіру вже не буде здаватися такою міфічною, рано чи пізно вона постане як нагальне питання, яке вирішувати доведеться і росіянам, і сибірякам, і навіть, можливо, і українцям, оскільки боротьба за свободу іншого народу не може залишати нас байдужими.

 

© Ярослав БОЖКО