Ґотське королівство в Україні

У ІІІ–IV ст. Україна була германським королівством ґотських племен. Князь, меч, шолом, полк, дружина, церква, хліб... Усі ці питомо українські слова, як виявляється, мають германське походження. Наші далекі предки навчилися їх від племені готів, яке прийшло на землі сучасної України з далекої Скандинавії.

Сформувавшись на півдні сучасної Швеції та балтійському острові Ґотланд, східногерманське плем’я ґотів не затрималося на своїй прабатьківщині. У пошуках кращої долі воно у ІІ ст. перебралося південніше – в північну Польщу.
"Коли ж там виросла велика кількість люду, – пише середньовічний ґотський історик Йордан, – а правив тоді... король Філімер, син Ґадаріґа, то він постановив, щоб військо готів разом із сім’ями рушило звідти. У пошуках зручніших місцин і зручних для поселення місць він прийшов у землі Скіфії (тобто на територію сучасної України. – Ред.), які їхньою мовою називались Оюм. Філімер, захопившись великим багатством тих країв, перекинув туди половину війська, після чого, як розповідають, міст через річку (Дніпро? – Ред.) непоправно зламався, тож нікому більше не залишилося можливості ані пройти, ані повернутися... Та ж частина готів, яка була при Філімері, перейшовши ріку, опинилася, кажуть, в області Оюм і заволоділа жаданою землею".
Річка Дніпро та степи на її правому березі стали в майбутньому водорозділом двох готських племен. У середині ІІІ ст. ґоти на території Причорномор’я розділилися на 2 великі групи – східну і західну. Східна група – остґоти або ґрейтунги (степовики) проживала у степах від Дону до Дніпровсько-Дністровського міжріччя, а також у Криму. Західна – вестґоти або тервінги (жителі лісу) розмістилися на захід від цього міжріччя. З території нинішніх України і Молдови ґоти завдавали ударів по східно-римських провінціях і поступово зайняли нинішню Румунію.
За археологічними даними (а ґоти у Східній Європі залишили нам 2 археологічні культури – вельбарську і черняхівську – Ред.), вони були чудовими металургами і ювелірами, виготовляли прекрасні керамічні та скляні вироби. Цікаво, що з IV ст. вони під впливом діяльності єпископа-проповідника Вульфіли почали приймати християнство (в аріанській його формі). На основі грецьких літер Вульфіла створив своєрідний ґотський алфавіт і переклав на готську мову Біблію. Пізніше ґоти залишили аріанство і стали деякі католиками, а деякі – православними.
Розквіт могутності ґотів на причорноморських землях припадає на період правління східноґотського короля Германаріха (перша половина IV ст.), який об’єднав під своєю владою величезні території від Дністра до Волги і від Чорного моря до Балтійського. Столиця держави - Данапрштадт - Германаріха стояла на Дніпрі у нижній його течії. Серед підданих цього короля бачимо частину вестґотів та інші східні германські племена, причорноморських сарматів і кримських скіфів, слов’ян – східних (антів, що жили в українському лісостепу) і західних (склавінів), чимало фінно-угорських племен.
Кінець пануванню ґотів у північному Причорномор’ї настав з приходом зі сходу войовничого народу – гуннів. Саме проти цього народу свого часу китайці побудували свою Велику стіну. Рушивши на захід, гунни пройшли степами через всю Євразію, по дорозі змішуючись з іншими народами, і у 370-х рр. досягли території України. Більш як сторічний король Германаріх зробив спробу протистояти натискові гуннів, але не зміг і мусив накласти на себе руки (за іншою версією, його вбили 2 брати страченої ним за перелюб дружини – Ред.). Боротьбу проти гуннів продовжив наступник Германаріха король Вітимір.
Історик Йордан розповів про напад воїнів Вітимира на підвладних гуннам східних слов’ян – антів. Близько 375 р. ґотам вдалося захопити в полон антського ватажка Божа, його синів та 70 старійшин. Усіх їх за наказом Вітиміра було розіп’ято. Деякі вчені ототожнюють цього Божа з Бусом, згаданим у "Слові о полку Ігоревім": "Се бо готскія красния діви... поють врем’я Бусово...". Боротьба остґотів проти гуннів була марною – після загибелі на полі бою Вітимира вони мусили підкоритися.
Під владою гуннів остґоти прожили на території України до V ст. Тільки у 454 р. в рішучій битві при річці Недао остґоти під орудою 3-х королів-братів – Валаміра, Теодеміра і Видиміра розбили гуннів, чим остаточно підірвали панування цього народу в Європі.

Після цього остґоти, яких вів син Теодеміра – Теодоріх Великий, захопили Італію, де створили своє нове королівство. Тим часом, вестґоти дійшли аж до Іспанії, захопили її й заснували там свою державу. З історичної арени остґоти зійшли у другій половині VI ст. після тривалих воєн із Візантією. Вестґотське іспанське королівство знищили у VIII ст. араби, проте останній нащадок вестґотьского трону - Пелайо - заснував на півночі Іберії (тодішня назва Піренейського півострова – Ред.) Астурійське королівство. А у 718 р. у битві з арабами під Ковадонґою саме цей останній вестґот розпочав відому Реконкісту - християнське відвоювання Іберії.
А що ж сталося із ґотами, які залишилися на території України? - Очевидно, їхні нащадки змішалися з іншими племенами, які оселялися на цих землях, у тому числі – й зі слов’янами.
На території Криму ґоти витримали тиск гуннів і залишили за собою невеличку територію між Судаком і Балаклавою. Аж до XVIII ст. ця земля називалася Ґотією. Кримські ґоти визнавали над собою зверхність Візантії, потім хазар, печенігів, половців, татар. У ХІІ–XV ст. вони мали досить самостійне князівство Феодоро, згодом знищене турками. Останнього ґотського князя на ім’я Ісайко турки у 1475 р. захопили в полон. Але ґоти ще довго зберігали свою мову і національну ідентичність – останній словник їхньої мови було складено німецьким бароном фон Бусбеком в 1564 р. У 1778 р. кримські ґоти, які на той час уже розмовляли кримськотатарською мовою, але залишалися православними і молилися грецькою, були переселені Катериною ІІ на береги Азовського моря, де заснували разом із греками-понтійцями Маріуполь і 24 села на Північному узбережжі Азовського моря. Тепер нащадків тих  перших переселенців називають "маріупольськими греками".

 

© Максим СТЕПАНОВ