Вартові Срібної Землі

"Карпатська Січ" також: Організація Народної Оборони "Карпатська Січ" (скорочено ОНОКС)— парамілітарна організація на Закарпатті в 1938–1939 рр., оформлена 9 листопада 1938 р. з утвореної у вересні націоналістами "Української національної оборони" (голова Степан Росоха). На чолі організації стояла Головна команда: командант Дмитро Климпуш, заступник Іван Роман і штаб з осідком у Хусті.

Місцеві "Січі" з окремих сіл об'єднані були у районових командах, а ті знову підлягали командам округ, яких було 10: Хустська, Волівська, Тячівська, Рахівська, Іршавська, Свалявська, Середнянська, Севлюська, Перечинська та Великоберезнянська, вони проводили військовий і політичний вишкіл (кільканадцять тисяч членів). Крім того були створені гарнізони "Січі", які складалися з елементу, що прийшов служити з різних українських земель, головно з Галичини, Буковини та Надніпрянщини, і лише частинно місцевих людей.

У 5 постійних гарнізонах "Карпатської Січі" провадився нормальний військовий вишкіл, а частина січовиків виконувала допоміжну службу в поліції чи прикордонній сторожі. Проводилася також культурно-освітня праця серед населення (артистична група "Летюча естрада" під керівництвом Анатоля Демо-Довгопільського), видавався тижневик "Наступ" під редакцією Степана Росохи). Серед старшин та в постійних ґарнізонах була, крім місцевих, значна кількість галицьких українців (Зенон Коссак, Роман Шухевич ("Щука") та інші).
Після проголошення самостійності Карпатської України "Карпатська Січ" стала її національною армією (начальник штабу — полковник Михайло Колодзінський) і в березні 1939 р. чинила збройний опір угорській армії. У цей час близько 2 000 її членів було під зброєю; кілька сотень з них загинули 13 березня 1939 р. в боях з чехами, а потім — з мадярами.
Брак зброї був найболючішим питанням "Січі". Без неї вона була не військовою, а тільки спортово-виховною організацією. Змагання дістати зброю стало для Січі провідним аж до трагічних днів 14-16 березня. Відбувся ряд великих окружних та районових з"їздів Січі, які проходили під провідним гаслом: «Зброю Січі!»
Авґустин Волошин звернувся до громадян краю та української діаспори. Очікувана допомога незабаром почала надходити. 19 лютого 1939 р. українська діаспора Канади вислала $ 5200 на руки президента Карпатської України Авґустина Волошина для розбудови "Карпатської Січі". Надходили пожертви від окремих політичних діячів краю, а також пересічних громадян. "Січ" вимагала рівно ж передання служби безпеки краю, це є жандармерії та фінансової сторожі, в українські руки, бо вони були до української влади наскрізь ворожі і непевні...

"Січ" утримувалася майже виключно на гроші, що приходили, як збірки від української еміграції, була полишена на себе. Все, що вона встигла закупити, приватно з різних джерел коло 200 револьверів, головно калібру 6,35 та 3 машинові пістолі з невеликою кількістю набоїв. Було ще 10 рушниць. Ось такою була нетривка історія героїчної "Карпатської Січі".

 

© ЗОГО "Карпатська Січ"