Як москалі сфальшували історію України-Русі

Інформаційну війну винайшли не сьогодні. Досить тільки переіначити декілька слів у ключових документах, і цим буде закладено фундамент духовного протиріччя, які на загал обов’язково приведуть до заколотів та ослаблення держави. Мадам Фіке, тобто імператриця Катерина ІІ, добре влаштувавшись на троні, почала цікавитися історією Московії. Зважте, на той час у 1760-ті та 1770-ті рр. цілісної історичної імперської науки не існувало.

Десь так у 1692 р. боярин Андрєй Лізлов написав першу цілісну історію під назвою "Скитская исторія". Та московська влада заборонила її навіть друкувати. Хоча вона ходила серед знаті у рукописному варіанті. Уже в кінці 1740-х рр. Васілій Татіщєв написав книгу "Исторія Россійская съ самых древніхъ времёнъ". Та її теж заборонили, визнавши шкідливою. Згодом навіть рукописи Татіщєва були знищені. Багато хто з істориків вважають, що ті рукописи прибрала до своїх рук сама Катерина ІІ. Нагадаємо, що ще за Петра І вийшов указ з повелінням звезти до Москви геть усі архіви та першодруки, особливо українські. Катерина ІІ перевидала той указ, але вже з погрозами за невиконання. Отож, всі архіви України-Русі були пограбовані вщент і вивезені до Москви. Щось подібне було вчинено і з архівами інших народів, що тоді входили до Російської імперії. У 1884 р. Васілій Ключєвскій видав щоденник під назвою "Памятныя записки А.В. Храповіцкаго, статсъ-секретаря Императріци Екатеріны ІІ". За цим щоденником Катерина ІІ ще 4 грудня 1783 р. видала указ, яким повеліла створити "Комиссію для составленія записокъ о древней исторіи, преімущественно Россіи подъ начальствомъ и наблюденіемъ графа А.П. Шувалова". Читаємо з цього указу: «...назначіть до 10 человекъ, которыя совокупными трудами составили бы полезныя записки о древней исторіи, преімущественно же касающіеся Россіи, делая краткія виписки изъ древніхъ рускіхъ летописей и иноземныхъ писателей по известному Екатерине ІІ своеобразному плану. Эти учёныя составляютъ "собраніе", но ихъ избираетъ Шуваловъ... і представляетъ Императріце. Между членами этого собранія должно быть 3 илі 4 человека, не обременённыхъ другими должностями илі достаточна досужихъ, чтобиы трудиться надъ этимъ порученнымъ имъ деломъ, получая за этотъ трудъ особое вознагражденіе. Собраніе будетъ состоять подъ высочайшимъ покровітельствомъ. Начальствуюшій надъ нимъ представляетъ Импєратріце труды собранія, которыя съ ея дозволенія печатаются въ вольной типографіп...». Крім того, там є дуже багато цікавих записів... Один з них зроблено аж 24 вересня 1791 р.: «Позванъ, и часть времени читали мне Россійскую Исторію. Тутъ есть примечаніе о татарах и ихъ силе пре нашествіи ихъ на Русь. Жизнь святого Александра Нєвского, безъ чудесъ...»Страшне свідчення!? Катерина ІІ та князь Храповицький знали про існування іншої версії життя Олександра Невського. Але нам повідали саме ті "чудєса". Не станемоприводити десятки таких свідчень.

А ось іще цікавий запис датований від 23 червня 1791 р.: «...Принялісь за Россійскую Исторію; говорили со мной о Несторе. Я (Храповицкій) nous l’avons vri en original (тобто з французької – МИ ЙОГО БАЧИЛИ В ОРИГІНАЛІ!)...». І тут на сцену фальшування спливає одна доволі цікава особа як Герард-Фрідріх Міллєр – професор історії, запрошений до Москви ще Петром І. Він був винятково догідливою особою всім царям, а особливо Катерині ІІ. Саме Міллєр за наказом Катерини ІІ з 1773 р. по 1784 р. об’їхав всі міста та монастирі, вишукуючи та звозячи до Москви та Санк-Петербургу давні руські архіви та золотоординські стародруки. Про це фальшування писати можна безкінечно, але ми маємо розуміти, що саме Катерині ІІ треба бути "вдячним" за сотні літописів, які з’явилися за часи її правління. Саме Ніколай Карамзін пише про те, що за часів Катерини ІІ з’явилися сотні літописів, такі як Пушкінський (Лаврентієвський), Троїцький, Іпатіївський, Хлєбніківський, Кьоніґсберзький, Ростовський, Воскресенський, Львівський, Архівський тощо. І саме Катерині ІІ ми маємо бути "вдячні" за остаточну втрату "Повісті врем’яних літ" Великого Нестора Літописця.

Ну, а повернувшись до праці "Скитская исторія" відзначимо, що у бібліографії боярин Лізлов не послався на жодний "Русскій летопісный сводъ", бо він тоді не знав про їх існування. Між іншим, і Пьотр І також не знав про існування "Русскіхъ летопісныхъ сводовъ", бо звертався до українця Феофана Прокоповича, аби той написав хоч якусь "Исторію Россіи".
Нижче наводимо ще один приклад фальшування. Що говорять хроніки, які дійшли до нас про хрещення України-Русі? Наприклад "Повість врем’яних літ" чи Лаврентієвський список від 1377 р.? Ось цікаве для нас місце у сучасній редакції: «Володимир повелів опрокинути ідолів – одних порубати, а інших спалити. Перуна ж він наказав прив"язати до хвоста коня і волочити його згори Боричівим узвозом до Ручая і приставив дванадцять мужів колотити його палицями...». Ніби-то картина справжнісінької наруги. Але давайте подивимося на цей текст, як він відтворений у справжній редакції: «...повеле кумири іспроверщи, ови ісещи, а другія огневі придати. Перуна ж повеле прив’язати коневі к хвосту і влещи з гори по Боричеву на Ручай, 12 мужа пристиви теті жезлем...». У примітках додано: «Усі добавлені чи виправлені слова виділяються курсивом. Пропущені слова (в основному це слова, помилково повторені писцем) не зумовлюються...». Таким чином, курсив – це "добавлене чи виправлене". Замітимо також: древнє слово "теті" перекладено "колотити", хоча загалом "колотити" має у староруській приблизну відповідність зі словом "таті", та й слово "таті" означає убивати, різати, розбійничати. Значить, 12 мужів за наказом князя мали різати (убивати) дерев'яного ідола дерев’яними ж палицями? Повний нонсенс! А якщо детальніше розібратися, то древнє "теті" має досить точне значення – шанувати як батька та матір, надавати почесті. Саме тому сьогодні: тато – батько, тьотя – сестра матері, тесть – батько дружини, теща – мати дружини (нажаль, цими перекладами займалися не українці). Таку шану насправді віддавали зображенням богів: русичі завжди сприймали богів, як своїх пращурів. Далі, у сучасній редакції добавлено слово "взвоз", якого не має у оригіналі. Той, хто не знає української перекладає його як "везти". Але будь-який українець знає, що узвозом називається схил, гора. А на Боричивім узвозі якраз і знаходився Пантеон дванадцяти Богів. Літопис же констатує: дерев’яні зображення богів були витягнуті із землі, перевезені Боричевим узвозом (чи перевезений тільки один Перун, що сприймався на Русі як покровитель князівської влади та бойової сили княжої дружини (бо кмети – дружинники – наслідували Синам Грома Гіперборії) і у супроводі почесного ескорту волхвів (жезл – укр. патериця, відзнака волхвів), доставлений до Ручая.

Що зберегла Північна Традиція про це? Відомо наступне, після витягування зображення богів відбувся турнір витязів і було запалено священний вогонь. Зображення були на колісниці провезені перед капищем Рода, якому віддавали почесті не тільки як Першопочатку, Джерелу, але і як Порогу, Великій Межі. Далі вони були охрещені у Дніпрі, куди були доставлені через Ручай у супроводі 12 волхвів аж до самих Порогів (символічно до Великої Межі). Дуже цікаво, якби Володимир справді вирішив знищувати і посрамляти богів, глумитися над ними, то як він так "мудро" вибрав ті ж води Дніпра, які наступного дня слугували б знаряддям залученням до християнської віри, хрещення? Можуть заперечити на це: «Хрещення дерев’яного ідола – неможливо!». Дамо відповідь: таке було і не тільки у нашій землі; більш того, такий обряд регулярно проводять і зараз. У ведичній Індії на Новий рік ставлять ідола на пагорбі біля річки, а за деякий час (між святами Желі та Стрибога (7-19.01) витягують це дерев’яне зображення і кидають у річку. А ідол цей не хто небуть, а Індра, якому тисячоліття вклоняються у Індії. То що це, систематичне глумління? Періодичне віддання дерев’яного зображення бога воді чи вогню – це дуже древній Відичний обряд. Цей обряд має залучати увагу віруючого до того, що Зображене вище і довговічніше череди своїх конкретних священних зображень, бо його природа коріниться не у властивостях матеріалу, а в Природі Бога Єдиного. Цим розумінням Відизм і відрізняється від язичництва.
Коли в Україні-Русі ще до Володимира вибирали місце, де на річці ставити місто, то за водою пускали дерев’яне зображення бога (частіше Перуна – покровителя аристократії) і починали будувати там, де його приб’є до берега. "Де бог вибере", казали люди. Ось що пише Київський Синопсис про дерев’яне зображення Перуна, яке князь Володимир пустив плисти по Дніпру: «Люди, що стояли уздовж берега кричали "Видибай!", що означало – випливай і подбай про нас...». І бог насправді виплив, і це місце сприйняли настільки святим, що там побудували Видубицький монастир, у найстарішій Михайлівській церкві якого ви можете і зараз побачити зображення зірки Господа Ра, хреста Господа Дажбога та Всевидючого ока - Господа Пана і ще раз пересвідчитися, що наші пращури володіли знаннями Відо-Вістичного Православ’я і вміло користувалися ними. Благочестивий відовістичний закон про священні зображення дожив і до наших днів. Ось що писав про звичаї старообрядців письменник Володимир Солоухін у документальному романі "Чаша": «Ікони, що вже дуже старі, старовіри знищують двома способами: або пускають за водою у річку, або спалюють!».

Ось вам і поругання ідолів, ніби-то очевидне у древньому тексті, але загримоване різними додатками та виправленнями. Виникає питання, чому ж спеціалісти – історики завжди "добавляють та виправляють" так, що на загал складається гіпнотично стійке зображення протиставлення різних ступеней однієї релігії? Ми не хотіли б приписати тут комусь упередженність чи несумлінність. Причина, гадаємо, у іншому. Отже, літописи (тобто копії, що послідовно знімаються з метою розмноження та збереження інформації) починаючи вже з ХІІ ст. мають вставки у оригінальні тексти. Інформаційну війну винайшли не сьогодні. Досить тільки переіначити декілька слів у ключових документах, і цим буде закладено фундамент духовного протиріччя, які на загал обов’язково приведуть до заколотів та ослаблення держави. Саме таку вставку ми бачимо зразу ж після наведеного раніше Лаврентієвського літопису. «Великий Ти, Господи, і чудні справи Твої! Вчора ще був у пошані у людей, а сьогодні у нарузі...». За змістом та стилем ці фрази ніяк не вписуються у хроніку. Це не що інше, як цитата з проповіді про Страсті Христові! Дуже вдало придуманий прийом. Приписаний ніби благочестивий фрагмент не викличе підозру в підробці у християн. Прямо нічого не сказано, а між тим дії Володимира у результаті присутності зразу за їх описом зазначеної фрази асоціюються саме з поруганням. Тому далі поступово вже само собою буде "добавлено чи виправлено" все, що "недостатнє" у цьому сенсі.
Прикладів подібних вставок, дії яких нагадують сучасне нейролінгвістичне програмування, можна навести ще багато. Інформаційна диверсія проводилася і продовжує проводитися за всіма правилами, наслідки "ходів" прораховуються набагато вперед. Ті, хто бажав ослаблення Русі досягли, чого хотіли. Різні рівні одної релігії були протипоставлені, як ворожі. Це привело до духовної слабкості держави, що ми бачимо і до нині. А духовно слабка нація не може побудувати економічно розвинутого суспільства, суспільства для людей, не може створити державу, яка має бути побудована на принципах любові та етики.

 

© Арійське ПРАВО