Як заснували Харків

Так звана "перша столиця" України, східний мегаполіс - місто Харків - фактично постав з пагорба як городище на перетині річок Харків і Лопань. Саме тут побудували свої перші будинки українці-мігранти з Задніпрянщини. Харків був фортецею з войовничим духом слобожан. Сьогоднішній футуристичний Харків виріс з будинків з білою цинковою маззю і солом'яною стріхою, з барокових церков і монастирів. У цьому Харкові панував дух козацький, справжні дух українства...

Дуже скоро до козацького воїнства приєднаються міщани і ремісники: на одній з перших вулиці поселяться майстри з виготовлення кінської збруї - так з'явиться невеличка та тиха вулиця Римарська (від назви професії - лимар). Вулиця Римарська спокійна й донині, і хоч за кілька століть вона змінила свій первісний вигляд і від тієї старої Римарської, яка дихала козацьким духом, лишився один-єдиний будинок колишнього міського голови Урюпіна під №4, але сьогоднішній її вигляд говорить перехожому: тут жили, мріяли, працювали, будували сім'ї і вмирали предки-українці.

Минає час, змінюються і люди протягом свого життя, але ці ще міцні будівлі XVII ст. нагадують, яке швидкоплинне людське життя і як швидко згасає його палкий вогник. Саме тут відчуваєш силу тяжіння власних коренів разом із застереженням: «Сarpe diem!». Сьогодні Харків сповнений сірого бетону, чорного металу і брудного майже прозорого скла, місто сповнене проводами-кабелями і антенами. А проте, містяни знають Харків як ніколи сплячим і, водночас, повним звуків і галогенних світлових декорацій. Хоча ще у XVII ст. це місто представляло собою випадково розставлені хати-мазанки з солом'яною стріхою, що мали при собі сади і городи. Харків'яни-хлібороби харчувалися продуктами з власної землі, а також забезпечували себе завдяки ремеслу, яке пишно процвітало у місті-фортеці...
Величезний земельний простір був тут, і безліч дерев радували око подорожнього: тінисті яблуні і груші, всипані стиглими плодами, зелена трава на берегах Лопані... Майже весь Харків до кінця ХІХ ст. ще був дерев'яним: дерев'яні будинки під солом'яною стріхою, що робилася з лісового дерева, соломи, глини та очерету. Тим не менш, ця конструкція була стійкою і теплою. Садиби були привітні і білі, завжди чисті і охайні, а хлібороби володіли ремеслами як їхні колеги з Брашова, Загреба чи Ліону. Протягом XVII-XІХ ст. Харків повнився ярмарками, а крім них існували базарні дні. Це була свого роду "Нова Земля": біженці з Польщі заснували на цій землі свою Америку, і це була Америка орачів та умільців-виробників. І разом з тим, були й іноземні товари у заможних господарів, але якість харківського товару завжди тримала марку. Тут ткали килими, виготовляли вироби зі шкіри, кінську збрую, процвітала ковальська справа і гончарство. Українські килими високо цінувалися серед навколишніх князівств (Валахія, Молдавія, Крим, Литва), вони широко використовувалися і в місцевому побуті - слобожани декорували ними стіни, меблі, а найбільш дешевими - підлогу. Якби ви зустріли з вини якогось божественного промислу слобожанина, ви були б здивовані його нарядом. Це вам не сучасні містяни, сповнені прагненням до мінімалізму і простоти, навпаки - тоді це була орієнтація на східну пишність і багатошаровість наряду, одяг був важливим атрибутом побуту, який передавався з покоління в покоління. Кожне господарство забезпечувало себе самостійно, а надлишок йшов на продаж або обмін, а метою таких угод було накопичення майна, багатих нарядів і запасів посуду з дорогоцінних металів і дорогого зброї тонкої роботи.

Можна сказати, що український національний характер був у Харкові на почтаку його існування главою, і український дух підпорядкував собі всі сторони життя. Але минав час, і Харків змінився: він заповнився московською хижою відразою до всього українського - від одягу та їжі до архітекури, тільки дух його залишився колишнім, про що красномовно заявила зоря українського відродження, яка зійшла у 1820-х рр., що знайшла для себе нові джерела від європейської культури.

Нинішній вигляд Харкова унікальний саме своїм орнаментом: у ньому є український смак, який незримо присутній поруч із сучасними дизайнерськими рішеннями. Це видно в грі сонячних променів на куполах храмів, відбиток якого лежить на неспішно-випадковому розташуванні будинків, які представляються зачарованими: здається, ніби за дверима все ще старовинний український слобідській побут і століття змогли змінити тільки зовнішню оболонку. Сам Харків нагадує сплячого мудрого звіра, що приховує справжній скарб української культури і донині не розкрившись...

 

© Харківський КОЗАК