Батуринська трагедія

13 листопада 1708 р. сталася одна з найбільших трагедій в історії України - "батуринська різня". Йшов восьмий рік Великої Північної війни. Молодий король Швеції та чудовий полководець Карл ХІІ отримував перемогу за перемогою над московськими військами. Старий та мудрий гетьман Іван Мазепа, розуміючи політику Петра І та московського царату загалом, передбачав, що козацька автономія буде постійно утискатися.

А бажання царя зробити з козаків регулярну лінійну армію означало б кінець козацтву, як стану, а отже, і державності загалом. Гетьман, правильно оцінюючи політичну ситуацію, розумів: союз із Карлом ХІІ - це реальний шанс вирватися з братських обіймів Москви і отримати реальний суверенітет під протекторатом шведського короля. Тривала війна втомлювала і шведське військо, а тактика випаленої землі, використовувана московитами не дозволяла зробити шведам зимовий похід на Смоленськ та Москву. Гетьман запропонував своєму новому союзнику зимівлю в своїй столиці - Батурині, добре укріпленій з великою кількістю гармат, їжі та солдат. Російський цар, дізнавшись про перехід гетьмана до шведів посилає князя Меньшикова з 20-25-тисячним військом і наказує в найкоротший термін взяти Батурин. Мазепа з 3-тисячною армією вирушив на зустріч Карлу ХІІ, в Батурині залишилося близько 7-8-ми тис. козаків.
Підійшовши до міста Меншиков відправляє гінця з пропозицією здатися, на що батуринці відповіли гарматним залпом. Попри високий бойовий дух, серед оборонців Батурина була частина козаків очолювана наказним(в/о) полковником Іваном Носом, яка хотіла здати місто московитам. Зрадник був прикований до гармати, але навіть в такому стані він через свого сотника Соломаху передає Меншикову інформацію про розташування чорних ходів. 13 листопада о 6-й ранку драгуни Меньшикова вриваються в місто, і починається кривава бійня. Незважаючи на раптову атаку в спину, козаки знищили біля 3 тисяч ворогів, але цього було недостатньо - місто впало протягом кількох годин.
Але тут трагедія тільки почалася. Частина московитів була зайнята розграбуванням міста, а інша частина знищувала полонених козаків. Частина козаків була четвертована, частина прибита до плотів, інших вбивали та катували такими способами, на які їм вистачало фантазії. Згідно свідчень сучасників, було вирізане все цивільне населення, в тому числі жінки, діти і старші люди. Врятувалося близько 1,5 тис. людей, які покинули місто напередодні. Кількість жертв Батуринської трагедії історики визначають в 11-15 тис. людей (цивільні та військові), саме місто було повністю розграбовано і спалено, загарбники не пошкодували навіть церков.

«Цареві московському
Коня напоїла...
У Батурині; як він їхав
В Москву із Полтави.
Я була ще недолітком,
Як Батурин славний
Москва вночі запалила,
Чечеля убила,
І малого, і старого
В Сейму потопила.
Я меж трупами валялась
У самих палатах
Мазепиних … Коло мене
І сестра, і мати
Зарізані, обнявшися,
Зо мною лежали...».
Тарас Шевченко.
Батуринська різня - одна з багатьох трагедій нашого народу, пов'язаних з нашим північним сусідом. Всю історію наш самопроголошений старший брат силою та жорстокістю демонстрував, хто вдома хазяїн. Зараз же, криваво та героїчно, ми намагаємося вирватися з братських обіймів Московії-еРеФії. І, якщо цього разу ми остаточно з Москвою не порвемо, то Батурин може повторитися не раз.

 

© Михайло ВЕРХОВИНСЬКИЙ