Гетьманська УПА

Другі визвольні змагання (1938-1959 рр.) відзначилися діяльністю не лише ОУН-Б та ОУН-М, але і організацій прогетьманського спрямування, гетьман Павло Скоропадський досі в еміграції відігравав важливу роль в українських колах та особисто сприяв визволенню з концтабору Степана Бандери та Андрія Мельника.

На Кременеччині тим часом розгорнувся широкий український повстанчий рух, що обрав собі за політичний орієнтир Гетьманат, не під егідою УПА-Поліська Січ, чи ОУН-УПА, а під керівництвом колишнього лейтенанта Червоної армії Тиміша Басюка (Володимира Яворенка), що створив власний загін, вийшовши з німецького оточення і повернувшись на рідні терени. Фронт української революції (ФУР) постав влітку-восени 1942 р. за величезної ініціативи його політичного і військового очільника Яворенка, що не у всьому погодився з бандерівським баченням націоналізму. Фронт української революції розпочав активну пропагандивну діяльність, реквізувавши друкарські машинки газети "Кременецький вісник". Щойно доходить до більш-менш серйозного розвитку ФУРу, як бандерівці з групи Крука заарештовують Яворенка, однак провідникові вдається втікти з-під арешту. ФУР обрав тактику протистояння і червоним, і німцям, багато у чому критикуючи ОУН-М та ОУН-Б, декларуючи абсолютну безкомпромісну боротьбу без жодних, навіть тимчасових переговорів з німцями чи з партизанами.

Організація створила три основних секції: пропагандивну (тут заправляв особисто Яворенко, формально очолював старшина Іларіон), оперативну та бойову (під керівництвом поручника Шандрука, племінника генерала Шандрука, що командував 1-ю Українською дивізією УНА). Гетьманські симпатії ФУР набув багато у чому саме завдяки діяльності старшини пропагандивного відділу Грушки, що був прихильником Скоропадського. ФУР налічував до 600 бойовиків збройної сили.
Не дивлячись на ідеологічні розходження, з часом ФУР на чолі з Яворенком взяв спільно з загоном УПА Крука участь у рейді на Східну Україну, де втративши 50 вояків, відступив і порвав всіляку співпрацю з бандерівцями, долучившись до збройних загонів ОУН-Мельника на чолі з поручником Недзвецьким. Однак, цей загін невдовзі потрапляє в оточення бандерівців з загону Крука, і потрапляє під роззброєння, ФУР проривається і все-таки не піддається. Щоб якось зберегти свою самостійність, влітку 1943 р. Яворенко іде на союз з Бульбою-Боровцем. Проте восени того ж року він вимушений був розпустити людей і піти у підпілля, де і загинув наприкінці того ж року за присудом Служби безпеки ОУН-Бандери. У вересні 1943 р. залишки ФУР вливаються до лав УПА та Українського легіону самооборони.
Історія коротка, але багато у чому повчальна. Визвольний рух Другої світової війни - це не лише бандерівські та мельниківські боївки, але і ряд ідеологічно екзотичних напрямків. І багато у чому поразка визвольного руху лежить саме на розбраті, яким він був просякнутий від початку до кінця.

 

© Ярослав БОЖКО