Героїчний чин Михайла Колодзінського

"Не з'їздами і нарадами відбудуємо Україну. Націоналістична Україна повстане як вислід боротьби і самопосвяти", - казав колись герой Карпатської Українни, командир "Карпатської Січі" Михайло Колодзінський. Його конспіративний характер життя та своєрідна підпільна діяльність через брак архівних джерел не дають можливості у повному обсязі дослідити життєвий шлях Михайла Колодзінського, одного з найвідоміших воєнних теоретиків і чільних діячів українського національно-визвольного руху ХХ ст. Сьогодні його ім’я оповите легендами та відноситься до малодосліджених тем української історіографії...

Михайло Колодзінський на псевдо "Гузар" народився 26 липня 1902 р. в галицькому селі Поточиська на Городенківщині в родині Франка і Анни Буджаків, які були римо-католиками і вели сільське господарство. Закінчивши Поточиську початкову школу навчався в українських гімназіях у Городенці, Станіславові, а восени 1922 р. перевівся в Коломию та в липні 1924 р. здав гімназійні іспити. Активно займається спортом (футболіст команди "Хортиця") і цікавиться воєнною літературою. На початку 1920-х рр. молодий Михась Колодзінський стає членом "Пласту", "Української військової організації" та "Союзу української націоналістичної молоді". На початку листопада 1924 р. він був призваний до Війська польського у 21-й піхотний полк у Варшаві. Після рекрутської підготовки зарахований в старшинську школу Острові-Коморові, яку закінчив у ранзі підхорунжого влітку 1925 р., а у запас звільнений в січні 1927 р. та приписаний до 68-го піхотного полку у Вжесні, і з яким провів військові маневри у липні-вересні 1929 р. В жовтні 1928 р. Колодзінський вступає на правничий факультет Львівського університету, де навчався 5 років, але більшу частину часу провів у тюрмі Бриґідки (5 разів арештований і просидів близько 3-х років) і зумів закінчити лише 5 семестрів.
«Колодзінський – людина скромна й незвичайно солідна. В поведінці був завжди чемний і ввічливий... не надто мовний. Радше слухав, що інші говорять. Визначався сильною волею і великою витривалістю. Коли брався за якусь справу, доводив її солідно і до кінця. Був спокійний, зрівноваженої вдачі. Був педантно обов’язковий і завжди дотримував обіцянок», – так характеризували Михайла друзі...
Вже у вересні 1929 р. поліція арештовує Колодзінського за участь у диверсійній акції на "Східних Торгах", а у липні 1931 р. він став учасником військових курсів ОУН у вільному місті Данціґ. Вже 17 січня 1932 р. потрапив у тюрму за виступ перед молоддю Львова з лекцією "Націоналісти і військове виховання", у якому наголошував, що головним завданням ОУН буде створення національної держави, яку здобуде українська армія. Вироком суду від 10 червня 1932 р. Колодзінський засуджений на рік ув'язнення. Окрім організаційної роботи у підпіллі Колодзінський проявив неабияку публіцистичну діяльність, писав критичні статті про опортунізм й угодовство. Після виходу з ув’язнення влітку 1933 р. Колодзінський змушений перейти в глибоке підпілля і за рішенням Крайової екзекутиви ОУН виїздить за кордон у розпорядження ПУН.
Восени 1933 р. Колодзінський переходить нелегально польський кордон та мігрує спочатку в Чехословаччину, а потім до Болгарії, Німеччини, Італії, Нідерландів, Іспанії та Австрії. Євген Коновалець радив Колодзінському продовжити навчання у військовій академії. Однак навчатися у провідних навчальних закладах Європи він не мав змоги. Тож Колодзінський самостійно вивчає твори військових теоретиків, іноземні мови (німецьку, хорватську, італійську) та опрацьовує вишкільні матеріали. У співавторстві пише книги "Загальний курс військового вишколу", "Начерк підручника для українських старшин і під старшин". Викладає спеціальні дисципліни й очолює військові табори. У жовтні 1933 р. в Мілані Колодзінський заприятелював з провідником хорватських націоналістів (усташів) Анте Павелічем. Його прийняли до їх штабу і він викладав на військових курсах в таборах в Італії, де написав працю про створення балканського оперативного корпусу, який би допоміг Україні здобути незалежність. На Сицилії він написав роботу "Боротьба італійців за незалежність і соборність". Багато уваги присвятив партизанській війні і співпрацював у штабі ОУН при підготовці підручника про цей різновид війни, а також написав загальну працю "Партизанська війна". Вона мала значний вплив на членів ОУН і розроблені в тій праці прийоми застосовували в підготовці Української Повстанської Армії. У Нідерландах Колодзінський завершує військовий вишкіл у полковника Володимира Колосовського, який високо оцінив неабиякі здібності свого учня, але, як би не затишно жилося за кордоном, душею і серцем Михайло линув до України.
Найвідоміша праця Михайло Колодзінського "Українська воєнна доктрина" написана протягом 1935-1937 рр. і в рукописному варіанті поширювалась серед членів ОУН. В ній розкрито перспективи майбутньої національної революції, створення військових осередків, патріотичне виховання народу, використання стратегії та тактики партизанської боротьби у визвольній боротьбі. Він – один з авторів концепції будови держави від в ОУН. Колодзінський розумів під воєнною доктриною не просто систему поглядів на способи і форми ведення війни, а важливу частину світогляду нації: «Під воєнною доктриною розуміємо певний систем, а точніше певний світогляд, при помочі котрого організується ті моральні і фізичні сили нації, котрі є потрібні для фізичної оборони своєї раси, і для задержання означеного місця в історії». Саме в занедбанні української воєнної доктрини в такому розумінні автор вбачав причину занепаду української нації: «Головною причиною нашого нинішнього упадку є те, що ми забули заповіт наших батьків і обосічний варяжський меч замінили за гнилий хуторянський побут і за смердючі відпадки жидівського філософа. (Марксизм)». Вихід із духовної кризи Колодзінський вбачав у плеканні воєнних чеснот нового покоління українців і висловлював непохитну віру у відродження бойового духу нації: «Лише духові мародери і нікчемні боягузи можуть верещати, що український народ є народ пацифістів. Коли Україна буде самостійною і розвине воєнний інстинкт, рівночасно надаючи йому відповідні організаційні форми, то ми будемо найбільше бойовим народом на світі». Експансія й імперіалізм – наскрізна тема "Української воєнної доктрини". Колодзінський постійно підкреслював, що ОУН у своїх державотворчих планах не повинна обмежуватись етнічними українськими землями: «Не будувати Україну тільки над Дністром чи Дніпром, але Україну в таких розмірах, які їй вимірив самий Творець, коли надавав землі нинішній географічний вигляд. Схід Європи мусить бути наш, бо такий заповіт зіставили нам наші прадіди».
Після повернення з Італії Колодзінський працює в Військовому штабі ОУН під псевдо "Бурун". Йому присвоюють звання сотника, підполковника і полковника. У 1938 р. написав працю "Воєнне значення та стратегічне положення Закарпаття". Він визначив основні напрямки діяльності ОУН, імовірний розвиток майбутніх подій та підкреслював, що Закарпаття можна перетворити у природний плацдарм-фортецю. Також продовжував писати статті в галицькі газети. Відомі 2 статті у тижневику "Новий Шлях": про бойовика ОУН Григорія Пісецького (1938 р.) і "Полковник Іван Богун". За пропозицією військового референта ПУН генерала Миколи Капустянського і шефа Військового Штабу ОУН генерала Віктора Курмановича Михайло Колодзінський 19 січня 1939 р. прибув до Хуста — столиці автономної Карпатської України і очолив генеральний штаб збройних сил Карпатської України — ОНО "Карпатську Січ".
Українська Національна Оборона у вересні 1938 р. нараховувала майже 1000 осіб. На початку листопада 1938 р. полковник розробив план створення армії, але наприкінці 1938 р. Провід українських націоналістів заборонив його реалізовувати та визнав фінансову допомогу західноукраїнських установ зайвою з огляду на конфігурацію міжнародної політичної ситуації. Загальна кількість вояків "Карпатської Січі" сягала 10-12 тис. осіб, натомість військовий вишкіл пройшли й опинилися на регулярній службі 2 тис. січовиків. За спогадами Колодзінський не одягав уніформу ОНОКСу, цікавився діяльністю і побутовими умовами окремих відділів, давав їм вказівки і поради, брав участь в обговоренні прапорів січових куренів. «...Прибувши одним із перших на Закарпаття, він одразу ж розпочав здійснення мрії свого життя – формування боєздатної української армії, що була б готова протистояти будь-якому загарбникові українських земель», – писав Яків Мостепан. Разом із такими непохитними українськими вояками як Дмитро Климпуш, Степан Росоха, поручником "Щука" (член Крайового проводу ОУН Роман Шухевич), поручник Зенон Коссак-Тарнавський, Колодзінський збирає навколо себе й інших активістів ОНГКСу – відданих нації та обізнаних із воєнною справою молодих українців і починає боротьбу проти банд мадярських та польських терористів.
Під керівництвом полковника Колодзінського генеральний штаб організував охорону кордону та державних установ, створив бойові залоги, безперервно проводив військовий вишкіл добровольців та відкрив старшинські курси для тих, хто не мав військового досвіду, взяв участь в організації та проведенні десятитисячного походу січових відділів до столиці Закарпаття на честь відкриття ІІ-го з'їзду "Карпатської Січі", який відбувся 19 лютого 1939 р. у Хусті. Саме тут Колодзінський очолив і безпосередньо керував боротьбою з групами мадярських та польських терористів на території Закарпаття. Керівництво "Карпатської Січі" успішно налагодило нелегальне постачання зброї з-за кордону. Військові відділи "Карпатської Січі", при підтримці місцевого населення, почали роззброювати чеські військові залоги, які підлягали генералу Леву Прхалі. Михайло Колодзінський-"Гузар" разом із старшинами штабу розробив генеральний план розбудови збройних сил Закарпаття власними засобами. Згідно з тим планом, командне ядро війська Карпатської України повинні були скласти колишні старшини Української Галицької Армії та Січових Стрільців і ті українці молодшого покоління, які здобули військовий старшинський вишкіл у польській армії. Далі було заплановано оголосити загальну мобілізацію усього чоловічого населення краю призовного віку.
14 березня 1939 р. представники ОНОКСу (Колодзінський, Рогач та Роман) близько 2-ї години ночі прибули з наказом прем’єра Авґустина Волошина видати зброю до коменданта чеської жандармерії полковника Ваки. Проте невдовзі чеські військові висунули вимогу повернути зброю. Одержавши відмову, генерал Прхала о 6-й ранку наказав атакувати січові підрозділи та об’єкти в Хусті. Загальною обороною, зокрема, Головної команди "Карпатської Січі" командував полковник Колодзінський. Після боїв з чехами в Хусті він займався організацією лікуванням поранених, похоронами загиблих, упорядковуванням приміщень Січі і пошуком зброї. Загальне командування військами "Карпатської Січі" з 15 березня 1939 р. взяв полковник Колодзінський-"Гузар" і наказав провести загальну мобілізацію. Увечері 15 березня 1939 р. до Хуста прибув посол мадрського уряду, який передав президенту Волошину вимогу відмовитися від влади. Зі свого боку, німецький консул порадив командирам Січі капітулювати, мотивуючи це тим, що в умовах, коли на окупацію Карпатської України Мадярщиною погодились Німеччина та Італія, будь-який спротив марний. У відповідь Колодзінський сказав: «У словнику українського націоналіста немає слова "капітулювати". Сильніший ворог може нас у бою перемогти, але поставити нас перед собою на коліна – ніколи!».
Після бою на Красному Полі 16 березня 1939 р. Колодзінський наказав спалити архів Головної команди ОНОКСу, організував евакуацію поранених та безпечний виїзд президента й уряду. Він планував перейти з відділами в Карпати і, опираючись на підтримку населення, організувати партизанську війну. Відділ січовиків на чолі з полковником Колодзінським з боями пройшов шляхом Хуст–Данилово–Шандрово–Теребля–Нерсениця. Вночі з 16 на 17 березня 1939 р. вони об’єдналися з іншими відступаючими відділами і попрямували на Горішню Апшу. На нараді старшин було прийнято рішення відступати на Великий Бичків, а при найгіршому розвитку подій перейти кордон Румунії. З полковником Колодзінським залишився Зенон Коссак та група січовиків. Вранці 18 березня 1939 р. по дорозі з Горішньої до Середньої Апші вони натрапили у лісі на мадярський підрозділ, який їх арештував і відправив до Солотвина. Після допитів 19 березня 1939 р. його, разом із іншими 15 січовиками розстріляли в соляній шахті. Таким чином загинув один з найкращих військових діячів ОУН, полковник Михайло Колодзінський, який присвятив життя боротьбі за незалежність України. Його героїчна смерть надихає багатьох патріотів на боротьбу за Українську Соборну Національну Державу.
P.S. «Коли вже нема розумного виходу з тяжкого становища, то треба вміти вмерти по-геройськи, щоб така смерть була джерелом сили для молодих поколінь», - полковник Михайло Колодзінський.

 

© Карпатська СІЧ