Бродівський бій – велика битва за Україну

Бродівська битва є дуже важливою в контексті боротьби українців за незалежність своєї держави і народу. Вона виявляє, якою безмежною може бути бойова жертовність українського вояка, в даному випадку дивізійника, коли йдеться про бої за волю й державу!

Бродівська битва – велика битва за Україну! Серед совєцьких пісень часів Другої світової війни знаходимо пісні про бої за Москву, Сталінград і Броди. Знаючи, що в СССР ні поет, ані композитор без відповідної директиви згори не наважаться творити пісню про ту чи іншу битву, можна стверджувати, що серед українського народу велика битва під Бродами влітку 1944 р. залишила добру пам'ять, якій совєцька влада у свій час вирішила протиставити свою пісню про Броди, виконана у 1970-х рр. сестри Байко і записана на платівку.
Мабуть, навколо Бродівської битви ще залишилося багато нерозкритих таємниць, які так старанно приховувалися і приховуються совєцькими ідеологами колись і їхніми спадкоємцями – в наш час! Адже як відомо, наступ більшовицької армії на Львівському напрямку мав скоріше політичний характер, ніж воєнний. Про це свідчить концентрація надзвичайно сильного угрупування військ на невеликій частині фронту.
Так, 24 червня 1944 р. головне командування совєцької армії видало директиву, згідно з якою армії Першого українського фронту мали провести операцію і розбити угрупування німецьких військ на Львівському й Рава-Руському напрямках. Для успішного виконання завдання перший український фронт, головним командувачем якого був генерал Іван Конєв, дістав великі підкріплення. Його піхотні сили були доповнені 9-ма стрілецькими дивізіями, до яких ще додатково придали 10 повітряних дивізій та значну кількість артилерійських і технічних частин. Додатково Конєв одержав 1 тис. 100 танків та 2 тис. 747 гармат і мінометів. Після доповнення сили цього фронту нараховували 843 тис. вояків, яких було поділено на 80 дивізій, у тому числі шість кавалерійських, десять танкових і мотомеханізованих корпусів, чотири спеціальні танкові бригади й один корпус чехословацької комуністичної армії. З цих сил було сформовано 12 армій і 2 кінно-механізовані групи. Армії: 7 стрілецьких: 1-ша гвардійська, 3-тя гвардійська, 5-та гвардійська і 13-та, 18-та, 38-ма та 60-та; 3 танкові армії: 1-ша танкова армія, 3-тя гвардійська танкова армія і 4-та танкова армія. Також 2 авіаційні армії: 2-га й 8-ма, 2 кінно-механізовані групи. До складу однієї входив 1-й кавалерійський корпус і 25-й танковий корпус, командував ними генерал-лейтенант Василь Баранов, а до другої - 6-й кавалерійський Гвардійський корпус і 31-й танковий корпус – командувач генерал-лейтенант Семен Соколов. Присутність у цьому військовому угрупуванні гвардійських армій вказує на те, що І-й український фронт мав не просто збірні частини, а випробувані в боях частини, тому що гвардійські армії – це армії елітарні. Вогнева сила всіх цих армій була величезна. Вони мали 13 тис. 900 гармат і мінометів калібру 76 мм і більше 1 тис. 614 танків.
Ця велетенська бойова сила мала на диво мале завдання: зробити 2 прориви – один у напрямі на Раву-Руську, а другий – на Красне – Львів. Метою наступу було "оточити і знищити вороже угрупування в районі Бродів". Совєцьке керівництво, вважаючи Львів вічним вогнищем спротиву Москві, намагалося якнайскоріше захопити Львів і його околиці, сподіваючись знищити там основні сили українських військових сил. Щодо німецьких армій, то совєцька розвідка здобула достовірну інформацію про те, що "німці боїв не приймуть і є приготовані до відступу". Зважаючи на такі обставини, зовсім в іншому світлі відкривається для сучасних українців правда про Бродівську битву. Стає зрозумілим, "яким світлим бойовим чином була битва 1-ї УД "Галичина" під Бродами, де вона добровільною посвятою зв'язала в боях кілька ворожих армій і до останнього набою боролася за українські національні ідеали, за волю і державу для українського народу". Чисельність дивізії на той час становила близько 18 тис. вояків. Зі створенням Українського Національного Комітету розпочалося формування Української Національної Армії під командуванням генерала Павла Шандрука. А вже 14 квітня 1945 р. вояки склали нову присягу на вірність українському народові. Командиром дивізії був призначений німецький генерал Фрайтаґ. Після капітуляції Німеччини дивізія відступила в зону окупації британців. Частина вояків дивізії були інтерновані в табори полонених у Філляху – Беллярії – Ріміні, а у 1947 р. перевезені до Лондону й розпущені. Інша частина – інтернована американцями в табори полонених у Раштадті – Ріґзе – Ауербаху – Реґенсбурзі.
Які ж військові сили протистояли такому величезному угрупуванню совєцських військ? Бойовий склад Української Дивізії не перевищував 12 тис. 500 вояків. Сили німецьких частин, які не встигли покинути фронту, становили 2 тис. 500 вояків, а ті частини, що відступали, вже не відзначалися бойовою вартістю. Отже, до бою стали частини Української Дивізії, намагаючись контрударами загородити шлях просуванню совєцький військових колон. Вони нападали на ворога із засідки чи нашвидку творили бойову лінію, маючи на меті прориви з оточень або застосовуючи звичайну фронтову атаку.
На початку битви дивізія "Галичина" нараховувала лише 50 танків. Вона не мала прикриття з повітря, тому що радянські літаки панували у повітрі такими силами, що німецькі літаки не зважувалися показатися на фронтовій лінії. Від полонених бійців совєцької армії українцям стало відомо, що Конєв планував захопити Українську Дивізію в полон і використати її полонених вояків під час заходів, які мали проводитися на святі "визволення" у Львові та Києві. Важливе значення найшвидшого досягнення успіху в цій операції можна бачити також із того, що генерал Конєв мав право використовувати навіть бомбардувальники далекої авіації, які він і використовував на тих ділянках фронту, де велися важкі бої.
Наступ у напрямі на Раву-Руську не мав жодних ускладнень для совєцької армії і проходив успішно, бо він відбувався поза лінією оборони Дивізії, і аж у глибокому тилу наступаючі радянські армії звернули вбік і замкнули кільце оточення дивізії "Галичина".
Значно складніше для совєцьких армій розвивався наступ у напрямку на Красне – Львів. Ранком 14 липня 1944 р. генерал Конєв кинув у наступ головні сили 60-ї і 38-ї армій під командуванням генерал-полковників Курочкіна та Москаленка. Після майже цілоденної артилерійської підготовки та запеклих бомбардувань ворогові вдалося зрушити частини Української Дивізії з їхньої лінії оборони, яку вони зайняли дуже поспішно і не мали вдосталь часу для її підготовки. Але в цей самий день ситуація стабілізувалася: зайнявши нові позиції, частини дивізії провели цілу низку сильних контрударів на наступаючі маси совєцьких армій. Становище частин Української Дивізії було дуже важким. Ворог панував у повітрі, і дивізія "Галичина" зазнавала великих втрат від повітряних ударів на її позиції. Штурмові літаки, пролітаючи на низьких висотах, намагалися зламати спротив українських частин, а танкові колони пробували оточити поодинокі підрозділи Української Дивізії. Совєцькі армії не змогли зразу прорвати лінію оборони Дивізії. Конєв кинув у бій свої оперативні резерви: 69-у механізовану бригаду зі складу 3-ї армії, а потім 15-й корпус під командуванням генерал-майора Павла Тертюшного. Але совєцькі армії не могли розвинути наступ на Львів, тому що частини дивізії "Галичина" з'являються в різних місцях і, вступивши у бій, зв'язують ними великі з'єднання совєцької армії. Тоді Конєв кидає в бій головні сили 3-ї танкової армії, яка діє під командуванням генерал-полковника Петра Рибалка та має завдання зламати оборону дивізії на лінії Сасів – Золочів. Перед наступом совєцьких танків проводяться інтенсивна артилерійська підготовка й авіаційні удари. Протягом 5 годин ворожі літаки проводять 2 тис. нальотів, у тому числі 1 тис. 500 нальотів бомбардувальників. Важкі бої тривають 17 й 18 липня 1944 р., і 3-я танкова армія прориває оборону частин Української Дивізії і, просунувшись на захід, замикає дивізію "Галичину" в кільце в районі Бузька силами кількох армій. Оточені в котлі частини Дивізії чинять спротив трьом совєцьким арміям аж до 24 липня 1944 р.
Бродівська битва є дуже важливою в контексті боротьби українців за незалежність своєї держави і народу! Вона виявляє, якою безмежною може бути бойова жертовність українського вояка, в даному випадку дивізійника, коли йдеться про бої за волю й державу!
Під Бродами влітку 1944 р. Українська Дивізія "Галичина" мала завдання зв'язати ворога і втягти його у важкі бої, і це завдання вона виконала. Стримуючи совєцькі сили протягом майже кількох тижнів, вона зменшила їх ударну міць. Неоціненною є роль Бродівської битви і для збереження самого Львова. За час битви німецькі частини покинули місто – і боїв у Львові майже не було.
Але, звичайно, Українська Дивізія "Галичина" не могла вплинути на подальший хід фронтових подій! І тут можна поставити доречне запитання – а наскільки критичною була б для армій Конєва фронтова ситуація, коли під Бродами сконцентрувалися б значніші сили тих, хто готовий був віддати життя за волю свого народу? Як взагалі виглядав би східній фронт, коли б на ньому стояли армії тих народів, у яких тиранічна Москва відібрала волю й державність? Після Бродівської битви дивізійники поповнювали ряди УПА, яка вела бойові дії на 2 фронти – проти німецьких і проти совєцьких військ. У лавах УПА боролися і згинули багато бійців дивізії "Галичина". Вони не капітулювали в боях під Бродами... Вони гідно представляли Українську Дивізію там, де вільно билося серце українського вояка, чи в рейдах УПА, чи в похідному марші дивізії "Галичина", йдучи до однієї цілі: через рідний Львів на Київ, що був, є і буде символом нашої державності, подібно як Львів став символом нашої збройної боротьби...
Слава Україні! Слава Українській Армії! Слава воякам-героям 1-ї УД "Галичина"!

 

© Друг ПОЛІЩУК