Розстріляне Закарпаття

У березні 1939 р. Карпатська Україна постала із автономної Підкарпатської Русі, яку проголосили в жовтні 1938 р. закарпатські українці, у складі занепадаючої Чехословацької республіки. На початку вона займала територію майже цілого теперішнього Закарпаття. Але вже через місяць, після першого Віденського арбітражу, найбільш промислово розвинені райони Підкарпатської Русі включно з Ужгородом, Береговом та Мукачевим були передані Мадярщині. Столичне життя закарпатських українців змістилося в Хуст. А перед урядом Карпатської України постали важкі завдання у сфері внутрішньої та зовнішньої політики, а головне – в господарстві.

Зростання цін, безробіття, реальна загроза голоду – такими були економічні реалії того часу. Уряд, який очолював богослов та журналіст Августин Волошин, вдавався до разових допоміжних акцій найбіднішому населенню і скасування окремих податків, налагоджував зовнішньоекономічні стосунки з іншими державами: до Карпатської України почалися поставки кукурудзи з Румунії, а з Німеччини та Словаччини постачали зерно в обмін на тверду закарпатську "валюту" – сіль та ліс. В січні 1939 р. розпочалися переговори з урядами Німеччини та деяких інших країн про можливість для закарпатців виїжджати на заробітки за кордон. Більшість важливих господарських питань, як-от земельна та пенсійна реформи, програма електрифікації, на жаль, залишилися тільки планами на папері.
Проте, появу автономної у 1938 р. Карпатської України вороже зустріли і такі країни як Мадярщина та Польща. Перша відверто прагнула анексувати ці землі. А от польський уряд був проти утворення в Закарпатті української державності в будь-якій формі, адже вбачав у цьому загрозу своєму пануванню в Західній Україні, населення котрої могло наслідувати приклад закарпатських братів. Міжнародне становище Карпатської України з кожним днем ускладнювалось. Мадярщина, територіальні претензії котрої були задоволені не повністю, безперервно здійснювала антиукраїнські дипломатичні демарші, направляла в Карпатську Україну провокаційні терористичні групи. Їй симпатизувала санаційна Польща, уряд якої неодноразово порушував перед Адольфом Гітлером питання про передачу, крім анексованої поляками Тєшинської області Чехословаччини, ще й північних районів Закарпаття. Польщу влаштовувало навіть повне підпорядкування його Мадярщині. Тодішній режим Польщі ніяк не міг змиритися з існуванням поряд з Галичиною осередку української суверенності й також засилав сюди свої диверсійні групи для саботажу та терористичних акцій.
В ніч з 13 на 14 березня 1939 р. мадяри підступно напали на територію Карпатської України. Мадярські війська вели загальний наступ у 4-х напрямках: 1) Перечин – Великий Березний – Ужок; 2) Свалява – Воловець; 3) Іршава – Кушниця; 4) Севлюш – Королеве – Хуст – Солотвине – Ясіня. Опір нападникам чинили стрільці "Карпатської Січі", а також частини чеської армії, що намагались прорватися до Словаччини. В той час як у Хусті відбувалося історичне засідання парламенту Карпатської України, Сойму (15 березня 1939-го з 16-ї години), на якому було оголошено про державну незалежність краю, січовики разом із місцевими добровольцями та українськими старшинами чехословацької армії організували оборону підступів до Хусту. 15 березня 1939 р. під керівництвом поручика Івана Чучки та професора вчительської семінарії Якова Голоти січовики тримали оборону Севлюша (нині Виноградів) на шляху до Хуста. До 14-ї години оборонці відбили кілька наступів мадярських військ, а згодом під натиском противника, сили якого значно переважали і який використовував для наступу танки, бронетехніку, літаки, гармати та важкі кулемети, були змушені відступити до Великої Копані.
Героїчна оборона Севлюша забезпечила проведення історичної сесії Сойму. Проте жодна країна світу не визнала Карпатської України. Внаслідок наближення мадярських військ до столиці вранці 16 березня 1939 р. почалася евакуація уряду та державних установ із Хуста. В ніч з 15 на 16 березня 1939 р. січовики з боями відійшли до Великої Копані, втративши 43 осіб. На допомогу командування Національної оборони Карпатської України відправило одну сотню січовиків. На відрізку шляху, що сполучав Хуст із Великою Копанею, було організовано лінію оборони. Проти них виступала регулярна мадярська армія з танками, бронемашинами, літаками, мінометами, гарматами та важкими кулеметами. Саме тут з 10-ї до 14-ї години 15 березня 1939 р. відбулася найбільша битва у воєнній кампанії із захоплення гортиською Мадярщиною незалежної Карпатської України – битва на Красному полі. Після короткого півгодинного бою січовики під сильним артилерійським обстрілом були змушені відступити до залізничної станції на околиці Великої Копані й звідти вести кулеметний вогонь по ворожих позиціях. О 12-й годині оборонці разом із прибулою з Хуста сотнею перейшли в контратаку, намагаючись відновити контроль над Великою Копанею. Однак за деякий час вони були змушені відступити через сильний артилерійський вогонь з угорського боку, зазнавши при цьому великих втрат. О 14-й годині наступ мадярських військ посилився, що змусило січовиків із боями відступати до Хуста.
Повідомлення про бій на Красному полі викликало неабиякий резонанс. Мадярщина в очах демократичних країн постала агресором проти молодої української держави. За мадярськими даними, у боях на Красному полі загинуло 230 січовиків, українських вояків чехословацької армії та добровольців, переважно семінаристів і пластунів. Втрати угорців становили 160 загиблих і близько 400 поранених. О 16-й годині 16 березня 1939 р. до Хуста увійшли перші підрозділи мадярської армії. Січовики, які не встигли відступити з головними силами, організували опір у місті. 18 березня 1939 р. мадярська армія остаточно завершила окупацію території Карпатської України, дійшовши до карпатських перевалів, хоча бої в гірській частині тривали аж до травня 1939 р. В цілому Карпатська Україна оборонялася від агресорів довше, ніж Франція чи Польща після початку наступу на них агресорів. Не кажучи вже про Чехословаччину, яка взагалі не зробила жодного пострілу на свій захист. Бої карпатських січовиків з мадярськими військами в березні 1939 р. стали першим у Європі збройним виступом проти агресивних планів Третього Райху та його союзниці – гортиської Мадярщини.
Окупована Карпатська Україна стала іменуватись мадярами краєм Карпатойо і поділена на 3 експозитури: Ужанську, Берегівську й Мараморошську. Повсюдно запанувала мадярська адміністрація, мадярські законі і мадярська мова. Незадоволених і просто борців з режимом відправляли в концтабори в село Крива, у селища Чинадієво, Тур’ї Ремети, Перечин, а також в Будапешт, Надьканіжі і Кіштарчі. В мукачівському палаці Ковнера ув’язнених катували в спеціальних камерах допитів. Нестримним потоком у Закарпаття прибували сотні мадярських жандармів, створювалася широка мережа контррозвідувальних органів, вербувалась агентура серед різних верств населення. А тим часом, в Закарпатті різко впав рівень життя населення, більшість якого поневірялась у злиднях. Зросли ціни, було запроваджено карткову систему розподілу продуктів і промислових товарів. Три дні на тиждень заборонялося продавати м’ясо. За невиконання обов’язкових поставок сільгосппродукції селян карали ув’язненням до 3-х років. Широко застосовувалася примусова праця.
З перших днів окупації жителі Карпатської України чинили масовий опір окупантам, який став продовженням вітчизняної війни українства за незалежність. Активно діяли організації українського національного спрямування. Для керівництва цим рухом у Хусті в 1940 р. Дмитро Бандусяк та Микола Орос створили територіальний комітет. Підпільників краю було поділено на 3 райони із осередками в Малому Березному, в Ясині, в Широкому. Територіальний комітет підтримували українські організації, що діяли в Братиславі, Кракові, Львові, надсилали йому інструкції, друковану продукцію, листівки. Організатори руху проводили пропаганду, збирали зброю, створювали партизанські загони, видавали друкований орган "Чин". Під час окупації Закарпаття місцеві мешканці, особливо молодь, переходили на територію СССР та Польщі. Це була своєрідна форма опору гортиській владі. А проте, усіх втікачів керівництво СССР піддавало репресіям. За вироками особливих нарад органи НКВД відправляли перебіжчиків у виправно-трудові табори. Понад 20 радянських концтаборів стали останнім притулком нещасних, багато з них там і загинуло.
76 років тому, провівши блискавичне військове вторгнення на територію Карпатської України, гортиська Мадярщина, яка перебувала в альянсі з нацистською Німеччиною та фашистською Італією, окупувала молоду незалежну українську державу зі столицею в Хусті. Відтак, саме тоді, для українського народу і почалася Друга світова війна. Хоча, загально відомо, що Друга світова війна вибухнула у вересні 1939 р., коли німецькі війська розпочали військові дії у Польщі. Але ще за півроку до того в Карпатах стався міждержавний воєнний конфлікт, який позначив початок того великого європейського, а згодом і світового геополітичного переділу.
Однак, попри всі негаразди, що спіткали українську націю, пам'ять про героїв вільної Карпатської України буде жити в серцях українців! Слава карпатським січовикам, які загинули за свою свободу, за вільну Україну від Попраду аж по Кавказ!
Слава нації! – Смерть ворогам!

 

© Ревуч СІЧОВИЙ