Скандинавці і Візантія

З-під влади Азії слов’яни видобулися за допомогою варягів-норманів. Коли скандинавці з’явилися в Україні, наші предки мали вже за собою не одно століття власної культури, вже пройшли період початків державної організації, створили цілу мережу торговельних шляхів, пізнали море і дороги до Балкану й Азії.

Нормани допомогли слов’янам розвинути та скріпити організаційні первні, які вже існували з давніх часів. Організацію роду скріпила і доповнювала варязька дружина, зв’язана братерством, солідарністю, вірністю супроти князя. Переорганізовано військо: воно дістало кращу скандинавську зброю, було уформлене у правильні лави, добуло нову дисципліну, просякло елементом лицарства. Скріпилася державна влада, бо князь розпоряжав сильним військом і легко міг приборкати виступи невдоволених племен. Скандинавці підтримували експансію українців на південь, вели великі походи на Чорне море і Царгород, на Каспій і Кавказ. Варяги внесли творчий фермент у життя України.
Глибокий вплив на наш давній світогляд мала Візантія. Наші предки, приймаючи добровільно християнство в грецькому обряді, самі створили пригоже поле для поширення візантійської культури. Християнський світогляд був повний і закінчений, обіймав усі людські справи, давав готові норми, не допускав ніяких уступок і компромісів, тому мусів особливо сильно відбитися на світовідчуванні цієї епохи. Християнство відбило свою печать передусім на суспільному житті. Давній рід добув нову опору через освячення подружжя, піднесення становища жінки, обов’язки батьків супроти дітей. У громадських відносинах повинні були уступити елементи насильства й боротьби; їх мали заступити братерство і любов. Державна влада знайшла нове джерело сили у теорії походження з Божої ласки. Візантія мала рішальний вплив на піднесення духовної культури. Письмо, школа, література, мистецтво — все розвивалося на грецьких зразках.
Дле хоч наші предки так всеціло прийняли візантійські культурні взори, то все таки зберегли резерву супроти самих греків. Візантія вела свою імперіялістичну політику на Чорномор’ї і намагалася знищити кожну політичну силу, що їй там могла загрожувати. Тому поборювала передусім Київську державу. Наші князі добре це відчували. Ольга, що перша прийняла християнство, з обуренням згадувала про те, як довго грецький імператор казав їй чекати в царгородській пристані на авдієнцію. Коли Святослав вертався з болгарського походу, греки, хоч і склали з ним мир, наслали на нашого князя печенігів і в бою з ними Святослав поліг. Володимир намагався видерти з візантійських рук Крим, що був бастіоном політичних інтриґ Візантії на українських землях. Ярослав бажав усунути церкви супрематію грецького духовенства й установив митрополитом українця; на візантійські обмеження української торгівлі він відповів морським походом на Царгород. Батька галицької династії, Ростислава, візантійський намісник Криму отруїв, коли князь почав вести політику, неприхильну Візантії. "Греки є лукаві — аж до сьогоднішнього дня", в таких словах літописець замикає свій погляд на Візантію.

 

© Іван КРИП’ЯКЕВИЧ