Шляхи до Бога

Всі шляхи світа ведуть думку до Бога. Та Бог – загадка загадок, тайна тайн. Ніщо не змінилося з того часу, коли старозавітній автор писав "реліґійний епос" про страдального Йова, і ніколи не зміниться, хоч як зросте людська наука. Той старозавітній автор писав: "Ось Бог є великий, та пізнати його не можемо, ані число його літ не може бути збагнене". А про сотворений світ писав він: "Дивніші ті речі, ніж щоб я їх міг збагнути і зрозуміти". Не є це ніяка суперечність, що ми пізнаємо, що Бог є, а збагнути його не можемо, бо й світ є, а збагнути його не можемо...

Світ свідчить про Бога – як твориво про свого Творця. Хоч Бог і скрився перед нами, то в сотвореному світі залишив свої сліди, щоб ми могли до нього дійти. І нашій душі дав таку природу, щоб вона інстинктовно попадала на божі сліди у світі та щоб Бога шукала. Цілий наш гін до науки, до ширшого й глибшого пізнання світа, до розкривання загадки буття-життя  це в суті речі шукання Бога. Якби не той інстинкт нашої душі, то ми ніколи не спромоглися би ані на думку про Бога  от як звірята. Тільки своєрідне чуття відводить нашу свідомість від Бога, перегороджує доступ до нього.

Це всім людям добре відоме "чуття буденности" ("чуття нічогости"), що не терпить ніякої "тайни"  вороже всякій метафізиці. Само собою це чуття зовсім природне (інстинктовне), конче потрібне для нашого практичного життя. Воно в нашому житті виконує анальоґічну функцію, як "охоронне забарвлення" (мімікрі) в деяких звірят. Це достосування до свого окруження, щоб стати непомітним для ворогів. Тільки що звірята тим способом рятуються перед зовнішніми ворогами, щоб вони їх не побачили, а ми, люди, маскуємо свою власну свідомість, щоб вона не бачила глибшої, жахливо дивної дійсности світа. "Чуття буденности" охоронює нашу свідомість перед залежністю від надлюдських сил буття, дає нам певність у наших виступах, побільшує свободу наших рухів. Новітні природничі науки, поширюючи матеріяльний світ до безконечности, розбудували й утвердили це "чуття буденности"  тому в наших часах так багато атеїстів і кандидатів на атеїстів?).

Але новітні науки, саме в найновішій своїй фазі, розбудували й утвердили також ті шляхи, що ведуть до Бога. Найновіша фізика відреклася навіть механізму  детермінізму, того "божища" всіх атеїстів. Звичайна людська хиба: уявляти собі всяку природничу проблєму простою й плиткою  надто дешево "купувати" її розвязку. Але історія виказує, що всі природничі науки ведуть до щораз більшої й глибшої загадки. Старозавітній мудрець, "Проповідник", глядячи тільки на поверхню життя, каже: "Бо де багато мудрости, там багато й гніву; а хто прибільшує знання, прибільшує також гризоти". А модерний фізик Вільям Еддінґтон, маючи перед очима тайни атому, пише: "За збільшення знання платимо збільшенням несвідомости". Тому то в минулих віках, коли наука була плитка й мала, легко було бути і віруючим і безбожником. Як хтось уявляв собі світ і його першу причину, так і було добре  в його власній уяві. Тріюмфувати могла всяка віра, яка вона не була би.

Та сьогодні не легко зберігати свою віру (форму своєї віри), а ще тяжче невіру  очевидно, коли не вдоволяємося чимнебудь, але вглибляємося в те все, що наука видвигнула. Для ясности в говоренні треба ствердити, що "невіра" тут також є вірою  вірою в те, що Бога нема. Не є людям дано цілу загадку життя-буття розвязати в формі вичерпуючого, наглядного знання. Можемо розвязати цю загадку тільки в формі віри, де приходиться з "проблисків", з "фраґментів" відгадувати цілість предмету  і навіть совістю та чуттям заручатися за правдивість нашої розвязки.

Сказали ми на початку, що в нашому розумовому відношенні до Бога ніщо не змінилося від часів біблійного Йова. Там ми хотіли сказати, що тайна Бога, помимо розвитку науки, якого в давнині ані прочувати не могли, і для нас залишилася тайною. Тут мусимо це ще доповнити. Саме завдяки розвиткові науки загадка життя-буття стала для нас далеко більшою, ніж була для попередніх поколінь. Її стиль став більший. Світ безмірно більший і дивніший, ніж уявляли собі його наші предки. Безмірно більша й дивніша також його причина – Бог!

 

© Гавриїл КОСТЕЛЬНИК