Сходи до Небес

Сходження до небес становить важливий символізм одвічній традиції. Небеса як прояв Бога становили ціль земного існування як для людей палеоліту, так і в часи євангельські. Символом сходження слугувала драбина, або ж церковнослов’янською мовою – лествиця. У християнстві цей символ розкритий святим Іоаном Лествичником (579-649), пам’ять якого звершується на четверту неділю Великого посту.

Його праця "Лествиця або ж скрижалі духовні" написана передовсім для аскетів, однак опис того, що заважає духовному сходженню властиве, на жаль, у житті багатьох людей: розпач і зневіра, лінощі, беззмістовне багатослів’я, брехливість, гордовитість. Долаючи крок за кроком описані вади, ми сходимо по духовній драбині ближче до Бога. Хтось може дорікнути: «Навіщо нам всі ці середньовічні мудрування про блаженство в ХХІ-му столітті?». Ну, що ж...

Звісно, було б добре, якби нинішні людиноподібні істоти, що перетворились на додаток до робочого місця зі вставленим у вухо bluetooth-навушником раптом захотіли дістати можливість "покласти життя за други своя", але, на жаль, вони навіть не дивляться у небо. У небо, куди прагнули зійти по чарівній лествиці всі люди, що ще жили в світі міфу — від сибірських шаманів до святих відлюдників початку нашої ери.

В іконографії знане зображення драбини, якою сходять люди до рук Христа, у той час як біси (що дивовижно нагадують кінематографічних амурів зі стрілами) прагнуть стягнути їх у безодню. Так і сучасну людину, що прагне вирватись з полону бід, що терзають душу і тілу, тягнуть додолу згадані на початку напасті. Прикладів з життя цьому шукати легко: мабуть багато з нас ставали свідками, коли хтось з подружжя виливав свій гнів, набутий на роботі, на свою жінку чи чоловіка або ж на дітей? Чому ж розпач та злоба в погоні за матеріальним заважає любові до близьких? І це лише найпростіший приклад.

Жодні страждання поза Христом (тобто в ім’я Бога чи любові до свого народу або близьких) не є благими, а провадять радше у Пекло, аніж вгору по небесній драбині. Так казали стародавні святі. Починається книга Святого Іоана розповіддю про уникнення метушні буденності, а завершується розділом про віру, надію і любов. Бажаємо і Вам пройти цим шляхом. Так і спасемось! Амінь.

 

© Українська ЗЕНТРОПА